Схоже, не буде помилкою стверджувати, що остаточною перемогою Біткоїна буде ситуація, коли вести фінансовий облік в біткоїнах буде вигідніше (точніше), ніж у фіатних валютах. Цей момент, щоправда, ще навіть на горизонті не проглядається, і не факт, що взагалі трапиться.

Маю відмітити одну популярну категорію міркувань, яку можна описати фразою «махлювати вигідно». Загальна схема приблизно така: береться категорія добровільного обміну в рамках об’єднання чи договору (торгівля, шлюб, взаємодопомога), і оголошується, що взаємовигода спирається на виконання всіма учасниками своїх обов’язків, але для кожного учасника вигідніше отримати від партнера зиск, а від виконання своїх обов’язків утриматись. Іншими словами, найбільшу вигоду отримує той, хто надурить партнера.

Між тим, очевидно, що така схема нежиттєздатна. Якби найвигіднішою лінією поведінки було б шахрайство, то інститути добровільної взаємодії просто не могли б виникнути. Сам факт того, що, скажімо, торгівля існує, говорить про те, що у учасників є можливість задіяти досить ефективні санкції проти порушників. Саме наявність цих санкцій є запорукою існування інституту торгівлі, їх відсутність не дозволила би йому утворитись. Простіше кажучи, теза «шахрувати — вигідно» спирається на неявну посилку «у випадку, якщо вдасться уникнути санкцій», ігноруючи той факт, що самі по собі затрати на уникнення санкцій, а також ризик все ж таки натрапити на санкції, є достатньо високими, щоб повністю нівелювати початкову тезу.

Додам, що невигідним шахрайство роблять саме санкції з боку суспільства, а не державний примус. От бурштин копати — вигідно, і ніякий державний примус не на заваді. Якби шахрайство було вигідним без державного примусу, наявність держави дуже мало на що повпливала б.

В світлі популярного економічного міфу, згідно з яким зростання грошової маси обов’язково потрібне для обслуговування більшого об’єму товарообігу (і в нормі не має ніякого відношення до фінансових проблем уряду), пропоную його прихильникам відповісти на два запитання:

1) Чи суттєво, в якій саме точці фінансової системи з’являться нововипущені гроші?

2) Якщо ні, то яким чином один із рівнозначних варіантів, а саме, розподілення нових грошей строго пропорційно наявним грошовим залишкам кожному учаснику грошової системи, допомагає обслуговуванню іншого об’єму товарообігу? Якщо так, то де вони мають з’являтись і чому? Держбюджет і інші державні рахунки не пропонувати — за умовою, користь від нової маси не пов’язана з фінансами уряду.

Будинок Л. фон Мізеса Гроші — це поширений в рамках суспільства засіб непрямого обміну. Таких засобів в рамках суспільства може бути декілька — приміром, 20 років назад у нас грішми були купони і долари, зараз — готівкова і безготівкова гривня (прирівняти їх не можна — вони не конвертуються одна в одну вільно).

Звідки береться цінність грошей? Очевидно, як і в будь-якого блага, їх цінність є похідною від їх корисності в людських планах. Якщо людина бачить доцільним придбати певний об’єм засобів обміну замість чогось іншого, вона створює попит на гроші. Навпаки, коли людина бажає перетворити наявні гроші на конкретні блага, вона створює пропозицію грошей. Оскільки, за рівних інших умов, людина надає перевагу нинішнім благам над віддаленими у часі, то для того, щоб не витрачати всі гроші прямо зразу, в людини мають бути суттєві причини. Самою фундаментальною причиною відкладати обмін грошей на інші блага є невизначеність майбутнього в широкому розумінні слова: якби люди абсолютно точно знали, що і коли їм знадобиться (а також де його найдешевше взяти), ніщо не перешкоджало би людині укласти договори купівлі в той самий момент, коли у неї з’явилися гроші.

З попитом і пропозицією зрозуміло, тепер давайте подивимось, яким чином ці процеси визначають ціну грошової одиниці. Тих, хто хоче повноцінно розібратись в цьому питанні, я відправлю читати Мізеса — саме він привів теорію грошей (включаючи суміжні області — теорію проценту і кредиту, кредитних грошей, замінників грошей та ін.) до повного ладу. Для решти — коротко викладу основні моменти.

З викладеного вище очевидно, що сума грошей, яку людина триматиме в ролі поточного запасу готівки, визначається масштабом невизначеності майбутніх витрат цієї людини. Якщо в людини, на її думку, запас готівки нижчий за такий, який дозволить їй в майбутньому вільно зробити всі покупки, які знадобляться до того, як вона заробить (чи отримає іншим чином) наступний запас готівки, то вона докладе зусиль, щоб знизити витрати грошей або збільшити їх надходження. Якщо, навпаки, запас готівки в людини вищий за такий, який їй дозволить вільно виконувати покупки в майбутньому, то витратити надлишок для неї буде безумовним виграшем: вона отримає раніше ті блага, які в іншому випадку отримала б пізніше. Тобто сума залишків грошей у кожної людини відповідає її намірам щодо об’єму майбутніх витрат. Зауважу, що це стосується окремо кожної грошової одиниці, якими людина користується.

Звідси можна було б вивести закон попиту і пропозиції і з нього зробити висновок про походження вартості грошової одиниці, якби не одне «але»: коли ми визначаємо суму готівки як відповідник об’єму невизначеності майбутніх витрат, ми неявно використовуємо інформацію про ціну грошової одиниці, тому виходить, що таким міркуванням ми б визначили ціну грошей через неї саму.

Read more... )

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:45 am
Powered by Dreamwidth Studios