По слідам срачу, що завівся після мого лікнепу про політичні бійки, винесу ще трохи з коментів.

http://mercibo.livejournal.com/56944.html?thread=73584

Арешти та переслідування людей, які в ході вуличних акцій заподіюють шкоди третім особам — український спосіб з’ясувати, чи справді за цими людьми є серйозна народна підтримка, чи це просто фріки. Це може прозвучати цинічно, але це так останні, щонайменше, 15 років, незалежно від прізвищ на табличках кабінетів. Якщо ті люди — фріки, то 15 діб за псування майна — саме те, що потрібно. Якщо ні, то по реакції людей влада бачить, що цих людей чіпати не можна — принаймі, до того, як дати відповідь на їх (тобто народний) запит. Одним з фатальних проколів Януковича було ігнорування цього сигналу. На початку грудня 2013 року ще був шанс відмотати все назад, пізніше — не було.

[ ... факти блокування місцевим населенням української військової техніки ] повністю спростовують домисли про «не наше, не українське».

Навіть якщо виходити з того, що люди, котрі перешкоджали рухові техніки, справді діяли щиро, а не були куплені/привезені (а це далеко неочевидне тверждення), це всього лише означає, що вони солідаризувалися з декларованими цілями загарбників. Я ж кажу виключно про методи. Методи були кричуще неукраїнські.

--------

Ну і, заразом, нагадаю свій старий запис про «федералізацію» та «державну російську мову».

У відповідь на питання, чи намагалась київська влада домовитись з Донбасом минулої весни. Українцям навряд чи буде цікаво. Оригінал (рос.) тут, далі з незначною редактурою.

«Два місяці намагалась. Майже нічим іншим ці два місяці не займалась.

Змушений зробити невеликий ліричний відступ щодо української політичної культури, точніше, культури українських політичних бійок. Українські стички політичних опонентів носять характер парламентських бійок, тобто бійок з метої врешті сісти і домовитись. Битися завичай доводиться тоді, коли та сторона, на чийому боці зараз сила, категорично не бажає почути іншу сторону. В такому випадку слабша сторона влаштовує показовий мордобій, який означає: «почуйте нас!». Мета такої бійки — добитися певного (як правило, компромісного) рішення від влади.

Яскравий приклад — події у Врадіївці (а це, між іншим, Миколаївська область, південь, ніякої бандерівщини): спроба відмазати ментів після групового зґвалтування призвела врешті до штурму міліцейської дільниці місцевими жителями. В результаті цього штурму міліцію, з начальством включно, закрили в підвалі і стали чекати старше начальство (точно не скажу, обласне чи столичне). Тобто український бунт — осмислений і щадливий: хто по бєспредєлу, з тим по бєспредєлу, але рівно доти, доки старше начальство не продемонструє готовність розібратись.

Зверніть увагу: об’єктами штурмів кінця зими / початку весни 2014 року були держадміністрації. Не склади зброї, не міліційні дільниці. Хоча, здавалося б,... Тут — той самий напівістеричний месидж: ми змусимо вас нас почути, ви (влада) не будете нормально працювати, поки не поговорите з нами. Адже ніякого практичного сенсу у захоплення держадміністрації немає, це чисто символічна дія.

На цьому фоні різко виділялись два випадки: штурм Ради Криму і штурми в Слов’янську та Краматорську. Ці дві події миттєво впізнавались як чужорідні: це якісь ксеноморфи іноземці, українці так не поводяться. (Не випадково кримських загарбників українці по-народному влучно прозвали «зелёные человечки»). В Харкові штурмували ОДА (до речі, успішно), в Донецьку штурмували — це було наше, українське. В Одесі пізніше сутички призвели до трагедії 2 травня, і це теж наше, українське (ймовірно, з впливом і підігріванням зовні, але не більше). А от конкретно ці два випадки радикально випадали з загального ряду. Люди, які це зробили, не хотіли, щоб їх почули, вони хотіли силою встановити свою владу.

Read more... )

Політики, що прийшли до влади в Києві в 2014 році, варяться в українській політиці не один десяток років, і ми їх гарно знаємо. Менших любителів йти на загострення, ніж вони, знайти важко. Всю зиму 2013-2014 рр. вони працювали над однією задачею: втримати ситуацію від ескалації (і, між іншим, робили це досить грамотно і толково: там, де ситуацію можливо було втримати, вони її втримали, причому інколи навіть в випадках, які мені здавались безнадійними; в ситуації після законів 16 січня це стало зовсім неможливо). Причому стримували до такої міри навіть, що були готові, скажімо так, «злити» протест, аби лише уникнути загострення. Тому рішення про початок АТО відкладалось, поки це взагалі бул можливим. Поки недоговороздатність осіб, що захопили Слов’янськ, не стала настільки очевидною, що шансів розв’язати ситуацію переговорами не залишалось ніяких.

Окремо варто згадати наших силовиків. Взагалі-то українські силовики дуже-дуже не люблять лізти в політичні розбірки. Знають, що собі дорожче. І той факт, що міліція і армія, хоч і не зразу, пішли воювати в АТО, свідчить, що їм стало зрозуміло: відсидітися в цій ситуації не вийде, вона не має розв’язку без застосування сили.»

Украинский язык справедливо считается несложным в чтении: соответствие между буквами и звуками языка близко к один-к-одному, и фонетический принцип в орфографии явно превалирует над историческим. Русскоязычный человек, освоив несколько несложных правил (замена «і» -> «и», «и» -> «ы», «е» -> «э», «ґ» -> «г», фрикативное «г», чёткое безударное «о», йотированные «є», «ї»), сможет прочесть украинский текст совершенно разборчиво, если, конечно, не напутает ударения. Однако для того, чтобы текст звучал как украинская речь, а не как русская транслитерация украинской речи, важно иметь ввиду ещё несколько более тонких правил.

Замечание для лингвонаци: в этой записи я стараюсь, по возможности, придерживаться бытового языка, поэтому замечания по поводу терминологии хоть и приветствуются, но вряд ли приведут к исправлению записи. Кроме того, хотя в основном я описываю литературную норму, я также делюсь наблюдениями насчёт живой речи киевского региона.

Итак, по звукам:

«в». В то время, как в русском языке этот звук является полным звонким аналогом звука «ф» (губно-зубного), украинское «в» обозначает скорее билабиальный (губно-губной звук). Это, конечно, не английское «w», но что-то к нему приближённое. Причём, когда этот звук находится в позициях в конце слова либо после гласной перед согласной, он переходит почти в звук, который можно условно назвать «у краткий» (ср. беларусское ў, польское ł). В других позиция, хотя замена его на русский звук «в» противоречит литературной норме, но хоть не так бросается в глаза.

«г». Украинское фрикативное «г» часто пытаются произносить как звонкий аналог звука «х», что неправильно. Украинское «г» намного «легче» этого звука, и скорее соответствует английскому «h» (звонкому его варианту). Поэтому, кстати, если в русском языке английское «h» обычно передается как «х», в украинском более правильным вариантом будет использование «г».

Read more... )

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 19th, 2017 03:05 pm
Powered by Dreamwidth Studios