Якщо маєте бажання порівняти тематику сучасного українського суспільно-політичного діалогу з ним же зразка 1991 року, послухайте альбом Братів Гадюкіних «Ми — хлопці з Бандерштадту». Запевняю вас, знайдете багато матеріалу для порівняння.

Їх все обіцяють викласти на офіційному сайті, а поки немає, напишу тут. Рекомендується для прочитання.

Можу і акорди підібрати, якщо є охочі: пишіть в коментарі.

Тут немає пісні «Secondhand Man» — там багато нерозбірливих слів. Всі інші пісні приведені повністю, хоча є місця, щодо яких я не зовсім певен, чи правильно їх розчув.

І не питайте мене, чи «гора, що в морі стояла» — це Тузла. Сам не знаю. Можу тільки сказати, якого Вову жаба дусить.

Read more... )

А, власне, що таке музика?

Я дотримуюся в цьому питанні досить консервативних поглядів. Для мене музика — це звукове мистецтво, що ґрунтується на використанні гармонії, ритму та мелодії (інтонації).

Гармонія — це, спрощено кажучи, акордова послідовність, на якій тримаються всі партії твору. Навіть до одноголосних мелодій зазвичай легко можна підібрати акордову послідовність, на яку ця мелодія лягає, тобто гармонія, хоч явно і не присутня, слухачем відчувається.

Ритм — ну тут все зрозуміло — побудована на часових інтервалах, як правило, базованих на ступенях двійки (рідше — трійки та інших чисел), структура послідовності звуків.

Мелодія — послідовність звуковисот, накладених на ритмічну структуру. Як правило, одноголосна, хоча бувають варіанти.

Тепер подивимось, що з уього цього слідує. Ну, наприклад, всі класичні твори, безперечно, чітко підпадають під таке визначення — вони містять і цікаву гармонію, і драйвову ритмічну структуру, і цікаві, яскраві мелодії. Якщо взяти, скажімо, обрядові танці африканських племен, то їхній «музичний супровід» за цими критеріями музикою назвати не можна — відсутня гармонійна складова. Хоча африканські ритми справді дуже драйвові, і звуковисотність в піснях присутня. Загалом, я би відніс їх до передмузичних звукових мистецтв.

З сучасною музикою ситуація цікавіша. Скажімо, рок більшою чи меншою мірою підпадає під це визначення: акордова структура чітко відслідковуєтся, хоча і часто буває спрощена аж до одного акорду на куплет і двох-трьох на приспів (особливо у піснях з рифовою структурою) і акценти деякою мірою зміщені з гармонії в бік ритму. Металл, наприклад, підпадає під визначення повністю. Ну, з джазом взагалі сумнівів, думаю, ні в кого не виникне.

З репом уже деякі сумніви при класифікації можуть виникнути. Однак відсутність вокальної мелодичної лінії ще не призводить до втрати всіх мелодій — залишається ще, як мінімум, лінія басова, тому реп я все ж до музики відніс би. А от електроніка уже відверто не включає в себе гармонію та мелодію як основні елементи. Ну, гармонію ще більш-менш інколи. Так, там зустрічаються мелодичні лінії і гармонічні ходи, але вони слугують скоріше як приправа до ритмічно-саундової основи. Часто можна помітити, що послідовність нот взагалі не складає мелодії — причому не лише в швидких арпеджіато, а і в випадках, які ніби-то формально можна було би вважати мелодією, але за цим не проглядається якоїсь музичної думки — приблизно як набір слабо зв’язаних слів не дають текстову думку. Складається враження, що автор просто забавляється з клавіатурою інструмента, втім, нічого поганого в цьому я не бачу.

Тут слід зауважити ось що: коли слухаєш, приміром, Шнітке, теж інколи складається враження, що це забавки малої дитини. Але це забавки з гармонією, забавки з ритмом і забавки з мелодією. В електроніці ж спостерігаються забавки з окремими нотами. Тому Шнітке я безумовно відношу до музики. Електроніку ж я б назвав постмузичним видом звукового мистецтва.

Таке мистецтво не лише має право на існування, воно мені багато в чому подобається, однак музика мені все ж більш цікава.

ЗІ Ну і про попсу. Там присутні і гармонія, і ритм, і мелодія. Не вистачає мистецтва.

Давно звернув увагу на дивну психологічну особливість навчальної діяльності. Я, як людина з технічним складом мислення, завжди підходив до проблеми навчання самим «простим і надійним» способом: є те, що треба вивчити або чому навчитися, є критерії правильності результату, пробуєш, не вийшло — знаходиш помилку, виправляєш, ще раз пробуєш, і так доки не почне виходити без помилок. Однак з часом я помічаю все більше областей, де така стратегія не тільки неефективна, а і неможлива. Приміром, коли я почав займатся плаванням, при всіх спробах пливти кролем на ногах, без допомоги рук, мене відчутно розхитувало. Викладач нам сказав, що є таке явище, воно з часом само пройде, не треба з цього приводу заморочуватися. І справді, через декілька місяців мій організм навчився плисти на ногах рівно, причому навчився без будь-якої моєї свідомої участі.

Коли я зайнявся фотографією, я довгий час не бачив світла на предметах. Тобто я міг, звичайно, відрізнити пряме сонячне світло від розсіяного світла хмар, але не більше. Коли хто-небудь говорив, що «ось тут на обличчі видно рефлекс від жовтої стіни і підсвітка знизу від асфальту», я знизував плечима — «не бачу». Я справді цього не бачив. А через півроку побачив. Як, чому — пояснити не можу. Я просто займався фотографією, розгляданням умов освітлення не заморочувався. І побачив.

Коли вчишся музиці (співу або грі на музичному інструменті), то потрібні обидва методи навчання — дещо потрібно вчити під свідомим контролем, а про деякі речі всього лише пам’ятати, що вони потрібні; свідомо цим речам навчитися не вийде, але з часом вони прийдуть самі. Скажімо, вивчити пасаж у повільному темпі і потім набрати потрібний темп можна свідомо, окремі прийоми звуковидобування теж можна свідомо поставити, можна добитися динамічних відтінків виконання і навіть з’єднати усе це, але все разом свіжеосвоєне воно буде звучати непрофесійно, причому свідомо розібратися у тому, чому — не вийде. Можна лише займатися й далі, і не зоглянутися, як професійне звучання стане виходити. Те ж саме і з деякими навичками початкового рівня, такими, як уміння чути себе, чути інші партії або відчувати гармонічні ходи, те ж саме деякою мірою відноситься до читання нот з листа — сольфеджіо, звичайно, не зашкодить, вправи різні придумати також можна, але безпосередньо вони результат не дадуть, результат прийде сам, якщо не переставати займатися.

Це відноситься не лише до мистецтва. Деякі поняття зі, скажімо, математики також потребують часу, щоб звикнути до них, і через деякий час помічаєш, що починаєш ними вільно оперувати, помічаєш через пару місяців, хоча з теорією ніби-то розібрався за два дні, і практика вся виглядала зрозумілою одразу, а у самого два місяці не виходило, і тут раптом почало виходити. Сюди відносяться логарифми, комплексні числа, багатомірні простори та багато іншого.

Сучасній людині взагалі важко відпустити якийсь процес з-під свого контролю, покластися на незрозуміло що. Однак в багатьох випадках це єдиний спосіб досягти результату. І я навіть не скажу, що це погано. Людині корисно пам’ятати, що насправді від ней ой як не все залежить. Причому навіть в її власному мозку.

Нещодавно в процессі обговорення статті Пояркова піднялася тема мистецтва для меншостей. Я серед іншого зауважив, що музику Шнітке я зрозумів не з першого і не з другого разу, і що взагалі мало є людей, яким вона реально подобається (мова не про всю творчість Шнітке, у нього є речі, цілком зрозумілі «класичним» любителям класики, пробачте за каламбур). Однак його музика мені подобається, причому подобається насправді. Крім того, я також сказав, що для того, щоб його зрозуміти, були потрібні зусилля з мого боку, і що існує мистецтво, яке може бути зрозумілим лише меншості (я умисно не вживаю слово «еліта»).

катком по еліті )
У світлі суботнього концерту сера Пола подумалося:

Я не берусь уявити, яким би був сьогодні світ, якби не було Бітлз.

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:47 am
Powered by Dreamwidth Studios