«Я знаю одного чувака, він з 2004 року податки не платить: він довів у суді, що прокуратура — приватна структура, бо будівля зареєстрована на приватну особу.»

Як я зауважив недавно, я досить скептично відношусь до демократичних процедур. Справа в тому, що у нас в країні (та і не тільки у нас) склалось стійке уявлення, що альтернатива демократії — тоталітаризм, і ми часто не помічаємо, що це, взагалі-то, помилкова дихотомія. У нас всіх критиків демократії записують в диктатори. Між тим, демократія — це не більше і не менше ніж просто процедура виведення деякого рішення з рішень багатьох, і в цієї процедури є свої, досить суттєві, обмеження.

По-перше, вона просто неприйнятна по багатьом питанням: не можна більшістю, скажімо, обирати людині чоловіка чи дружину (хоча на початку 20 століття і такі ідеї ходили). По-друге, навіть незалежно від питання допустимості мажоритарного (більшістю голосів) прийняття якогось рішення, неявне припущення, що більшість людей вибере найкращий варіант, м’яко кажучи, необґрунтоване. Згадаймо, що ще минулої зими всі соціологічні дослідження показували абсолютним і впевненим лідером президентських симпатій В.Кличка. Я не хочу зараз обговорювати особисті чи професійні якості Кличка та Порошенка, я просто хочу звернути увагу на те, що відповідь на питання «хто буде найкращим очільником держави на найближчі п’ять років» так швидко за 3-4 місяці не міняється, а, отже, електоральні симпатії дають відповідь на якесь інше питання.

Я пропоную провести уявний експеримент: забудьте всі свої уявлення про будову суспільної ієрархії і уявіть себе членом ізольованої відносно невеликої групи людей (скажімо, на безлюдному острові). Уявіть, які перед вами можуть поставати питання, і як ви будете їх вирішувати. І який відсоток з них буде вирішуватись «демократично» (в електоральному сенсі).

Питання забезпечення себе самого необхідними ресурсами буде вирішувати кожен самостійно, якщо це можливо. Забезпечувати людей, що не здатні забезпечити себе самостійно, будуть в першу чергу їх родичі та близькі, в другу — благодійники, і лише в третю, і то не факт — загальним збором. Якщо питання добування якогось ресурсу (скажімо, лося) не вирішується поодинці, ініціативні члени нашого мікросуспільства влаштовуватимуть ситуативні або постійні групи для вирішення подібних проблем. Якщо якась задача потребує ієрархічного підпорядкування, в першу чергу лідером ієрархії стане спеціаліст по цьому питанню; якщо спеціаліста нема, то першочерговими кандидатами будуть або спеціалісти суміжних областей, або люди з організаторськими здібностями. Лише у випадку наявності кількох лідерів за цими критеріями і у випадку неможливості вирішити питання переговорами між лідерами та між членами ситуативної ієрархії буде задіяний якийсь механізм розв’язання конфліктів, причому це не обов’язково буде голосування — це може бути і, наприклад, жеребкування. При цьому в будь-якому разі учасниками процедури будуть люди, що безпосередньо входитимуть в згадану ситуативну ієрархію.

Отже, буквально з ходу ми можемо назвати такі обмеження електорального інструменту:
— його пріоритет нижчий за пріоритети: 1) приватної власності, 2) консенсусу безпосередніх учасників справи, 3) контракту;
— він потрібен лише у відношенні до питань, для яких наявність лідера дуже бажана;
— його пріоритет порівнюваний з іншими механізмами розв’язання конфліктів;
— він стосується лише людей, безпосередньо включених в розв’язання даного питання;

Від початку парламентська демократія виникла саме як механізм розрулювання питань у використанні коштів платників податків. Причому виникла вона як заміна королівської казни, що витрачається королем абсолютно довільно. Це був безумовний крок вперед. Однак сучасна демократія значно менше підходить під вищевикладений опис:
— вважається можливим і бажаним шляхом прямої або представницької демократії вирішувати питання приватної власності людей та їхньої участі в контрактах;
— застосовується до необмеженого кола питань;
— є своєрідним фетишем Західного світу;
— всі люди певної території примусово включені в ієрархію, лідери якої обираються на виборах.

Не дивно, що в таких умовах вибори та референдуми перетворюються на диктатуру більшості.

(До речі, зверніть увагу: автор зазначеного посту вживає прикметник «демократичний» в значенні, суттєво відмінному від безпосередньо електорального. Поняття «демократії» стало деякою мірою таким собі buzzword, яке означає «все гарне, що є в Західному світі», навіть у випадку, коли це «гарне» прямо протирічить виборній процедурі прийняття рішення. Це додає додаткової плутанини в питання).

Підсумовуючи: демократичний механізм — дуже нішеве рішення, яке в деяких випадках може стати корисним. Культ елекції — чергова мода, що принесла вже багато проблем і буде приносити доти, доки не буде відповідним чином переосмислена.

...те, що багато хто говорить про осінні парламентські вибори як про встановлений факт, попри те, що ніяких формальних рішень прийнято не було. Спробуйте уявити собі таку ситуацію в інших країнах.

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:47 am
Powered by Dreamwidth Studios