Украинский язык справедливо считается несложным в чтении: соответствие между буквами и звуками языка близко к один-к-одному, и фонетический принцип в орфографии явно превалирует над историческим. Русскоязычный человек, освоив несколько несложных правил (замена «і» -> «и», «и» -> «ы», «е» -> «э», «ґ» -> «г», фрикативное «г», чёткое безударное «о», йотированные «є», «ї»), сможет прочесть украинский текст совершенно разборчиво, если, конечно, не напутает ударения. Однако для того, чтобы текст звучал как украинская речь, а не как русская транслитерация украинской речи, важно иметь ввиду ещё несколько более тонких правил.

Замечание для лингвонаци: в этой записи я стараюсь, по возможности, придерживаться бытового языка, поэтому замечания по поводу терминологии хоть и приветствуются, но вряд ли приведут к исправлению записи. Кроме того, хотя в основном я описываю литературную норму, я также делюсь наблюдениями насчёт живой речи киевского региона.

Итак, по звукам:

«в». В то время, как в русском языке этот звук является полным звонким аналогом звука «ф» (губно-зубного), украинское «в» обозначает скорее билабиальный (губно-губной звук). Это, конечно, не английское «w», но что-то к нему приближённое. Причём, когда этот звук находится в позициях в конце слова либо после гласной перед согласной, он переходит почти в звук, который можно условно назвать «у краткий» (ср. беларусское ў, польское ł). В других позиция, хотя замена его на русский звук «в» противоречит литературной норме, но хоть не так бросается в глаза.

«г». Украинское фрикативное «г» часто пытаются произносить как звонкий аналог звука «х», что неправильно. Украинское «г» намного «легче» этого звука, и скорее соответствует английскому «h» (звонкому его варианту). Поэтому, кстати, если в русском языке английское «h» обычно передается как «х», в украинском более правильным вариантом будет использование «г».

Read more... )

В Біблії часто зустрічаються такі звороти, як «робити щось в чиєсь ім’я», «призвати чиєсь ім’я» та інші, в яких поняття імені вживається відверто у певному специфічному, часто незрозумілому нам, сучасним людям, розумінні. Я став копати це питання, і, схоже, дещо накопав. Подібний спосіб висловлюватись, який часто зустрічається в історії самих різних народів, в тому числі і до сьогодні — це релікт міфологічно-магічного способу мислення. Спробую трохи пояснити цей спосіб.

Була така шимпанзе, звали її Вошо, її вдалося певною мірою навчити мові глухонімих, а також навичкам сприймання англійської мови на слух. Одного разу їй дали стопку фотографій, без задньої думки, а потім виявили, що вона ті фотографії сортує на дві купки. В одній купці виявились тварини, в іншій — люди. При цьому свою фотографію вона поклала в купку з людьми, а от фотографію свого батька — до тварин.

Щось мені підказує, що і для наших предків ключовою відмінністю людей від тварин була саме здатність користуватися мовою. В тому числі, ключовим елементом тієї недоступної жодній тварині влади над світом, яка доступна людині, для людини відверто мислилось володіння мовою. Можеш називати — маєш владу. Звідси ростуть ноги у номінативного, міфологічного мислення, в рамках якого:

– номінація (називання) будь-чого тотожня пізнанню;

– ім’я будь-якого предмету не є випадковим або довільним знаком, воно відповідає суті предмету;

– в цілому характерне ототожнення імені та названого; якщо і можна провести певну відмінність між ними (яка в рамках міфологічного світосприйняття не усвідомлюється, але де-факто існує), то вона полягає в тому, що ім’я пов’язане не тільки з названим, але і з називачем, тобто фактично описує їх відносини. Якщо хтось називає іншого певним ім’ям, він тим самим встановлює, чим названий є для нього, встановлює певні відносини;

Read more... )

Хоча при спробі класифікувати мої політичні погляди найближчою течією виявиться винесена в заголовок, сам термін «анархо-капіталізм» мені не подобається. Не подобається в першу чергу через конотації, які несуть в собі як «анархія», так і «капіталізм».

«Анархія», що перекладається як «безвладдя», в певному розумінні справді відповідає даному напрямку, оскільки в ньому пропонується скасувати будь-яку політичну владу. Однак поняття «безвладдя», як правило, несе в собі супутнє значення «безвідповідальність», оскільки поняття «влада» включає в себе владу не лише політичну. Таким чином, «безвладдя» означає відсутність компетентної в прийнятті рішень, а, отже, і відповідальної, особистості. На мою думку, коректніше було б говорити не про владу, а про суверенітет — в даному випадку суверенітет особистості. Суверенітет — це не безвладдя, а, навпаки, повновладдя і повновідповідальність. Суверенітет особистості означає, що нема вищої влади, ніж сама особистість. І, відповідно, що людина повною мірою відповідальна за всі свої рішення.

Щодо «капіталізму» мушу зауважити, що це, взагалі-то, лайка, придумана Марксом на позначення навколишніх речей, які йому не подобались. Вживати його замість значно точнішого слова «лібералізм» змушує лише та обставина, що поняття «свобода» в XIX-XX століттях намагались перевизначити самим різноманітним чином, і наперевизначались до того, що в Штатах, скажімо, лібералами називають соціалістів. Ця ж причина змусила придумати нове слово «лібертаріанство» для позначення рівно того, що на століття раніше називалось лібералізмом. І саме тому це слово мені теж не дуже подобається. Значно більше мені подобається визначення «I'm an Adam Smith liberal» («Я — ліберал в розумінні Адама Сміта») Давида Фрідмана.

Узагальнюючи: мені хотілося б мати назву течії, побудовану з понять «лібералізм» та «верховенство суверенітету особистості», але моєї словотворчої фантазії бракує, щоб скласти з цього якийсь термін. Доводиться користуватись тим, що є.

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:47 am
Powered by Dreamwidth Studios