«В боротьбі з тими, хто служить бісам, є одна перевага: їхні хазяї ненавидять їх не менше, ніж нас. Щойно ми робимо пішаків непридатними для бісівських справ, хазяї самі довершують наше діло. Вони нищать свої знаряддя».

К.С.Льюїс, «Мерзенна сила».


“In fighting those who serve devils one always has this on one's side; their masters hate them as much as they hate us. The moment we disable the human pawns enough to make them useless to Hell, their own masters finish the work for us. They break their tools.”

C.S.Lewis. “That Hideous Strength.”


ЗІ. Ні, це я не про Кунгурова — пост задумувався раніше.
Нерідко християнське поняття «покаяння» розуміють неправильно — у більшості воно асоціюється з роздиранням сорочки, посипанням голови попелом і веригами. В той час як в грецькому оригіналі стоїть «метаноя» (μετάνοια), що можна перекласти приблизно як «зміна розуму» або «переосмислення». Християнське покаяння — це «я більше не та людина, щоб робити подібне».
Критику в бік ЛГБТ я готовий вислуховувати лише від людей, що _рівною_ мірою засуджують всі види гетеросексуальної розпусти.
От, здавалося б, досвідчені соціологи, ставити коректні запитання — їх професійне вміння, і все одно знову.

http://femunity.livejournal.com/212266.html

«Ви особисто вважаєте розлучення морально прийнятним, морально неприйнятним чи не питанням моралі?».

Я особисто вважаю, що прийняття рішення про шлюб зі скидкою на можливе в майбутньому розлучення є морально неприйнятним. Також неприйнятним є несерйозне і імпульсивне ставлення до розлучення — «що Бог сполучив, людина хай не розлучає». Розлучення ж, що констатує фактичний розпад шлюбу і той факт, що людям краще житиметься окремо, я вважаю здоровим рішенням. І що б я мав відповідати? Думається, що таких як я, значно більше статистичної погрішності. І будь-яку інтерпретацію наявних результатів опитування, думаю, можна сміливо ставити під сумнів.

Я вже давно думаю написати пост про демократію, але все ніяк руки не доходять. Сподіваюсь, найближчим часом дійдуть, а поки що знову опублікую автоцитату з жежешних розмов. Звідси: http://tema.livejournal.com/1696281.html?thread=931679513, в перекладі і незначній редактурі.

[у відповідь на питання про події, які поза сумнівом відбулися за прямої участі Бога]

Ось пара прикладів (історичні події не беру до уваги):

Перша історія — від мого тата. Він мав їхати у відрядження — здається, на два тижні, а мама залишалась з нами, трьома малолітніми дітьми. Основною розвагою в неї був, природно, телевізор. І тут раптом телевізор ламається прямо перед поїздкою, від чого найближчі тижні ставали зовсім сумними. Тато якось згадав про цю проблему в розмові з друзями. А друзі, слід зауважити, здивували були його тим, що стали відвідувати церкву; в першу чергу це було для тата дивно саме тому, що друзі його були відверто не дурними людьми, мали вищу освіту, і раптом — вірять. Так от, друзі порадили татові: помолитись з приводу цієї проблеми. Тато, звісно, засміявся — яке там молитись, це ж електронна схема, їй слова не допоможуть. Друзі абсолютно впевнено відповіли — спробуй, побачиш.

Read more... )
Сьогодні в метро побачив газетний заголовок: «Это самая страшная и кровавая Пасха». Здається, автор сам не зрозумів, наскільки точна і правдива ця фраза. Так само, як не зрозумів священик, що значило сказане ним «ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине».

В Біблії часто зустрічаються такі звороти, як «робити щось в чиєсь ім’я», «призвати чиєсь ім’я» та інші, в яких поняття імені вживається відверто у певному специфічному, часто незрозумілому нам, сучасним людям, розумінні. Я став копати це питання, і, схоже, дещо накопав. Подібний спосіб висловлюватись, який часто зустрічається в історії самих різних народів, в тому числі і до сьогодні — це релікт міфологічно-магічного способу мислення. Спробую трохи пояснити цей спосіб.

Була така шимпанзе, звали її Вошо, її вдалося певною мірою навчити мові глухонімих, а також навичкам сприймання англійської мови на слух. Одного разу їй дали стопку фотографій, без задньої думки, а потім виявили, що вона ті фотографії сортує на дві купки. В одній купці виявились тварини, в іншій — люди. При цьому свою фотографію вона поклала в купку з людьми, а от фотографію свого батька — до тварин.

Щось мені підказує, що і для наших предків ключовою відмінністю людей від тварин була саме здатність користуватися мовою. В тому числі, ключовим елементом тієї недоступної жодній тварині влади над світом, яка доступна людині, для людини відверто мислилось володіння мовою. Можеш називати — маєш владу. Звідси ростуть ноги у номінативного, міфологічного мислення, в рамках якого:

– номінація (називання) будь-чого тотожня пізнанню;

– ім’я будь-якого предмету не є випадковим або довільним знаком, воно відповідає суті предмету;

– в цілому характерне ототожнення імені та названого; якщо і можна провести певну відмінність між ними (яка в рамках міфологічного світосприйняття не усвідомлюється, але де-факто існує), то вона полягає в тому, що ім’я пов’язане не тільки з названим, але і з називачем, тобто фактично описує їх відносини. Якщо хтось називає іншого певним ім’ям, він тим самим встановлює, чим названий є для нього, встановлює певні відносини;

Read more... )

* * *

Mar. 9th, 2014 09:27 pm

«— Продовжуй, — сказав Уарса Вестону.

— Мене не... не... — почав Вестон малакандрійською, але спинився. — Мені не вдається висловити думку їхньою клятою мовою! — сказав він англійською.

— Кажи Ренсому, він перекаже по-нашому, — сказав Уарса.

Вестон одразу погодився. Він був переконаний, що настала його смертна година, і був сповнений рішучості висловити те чи не єдине, окрім своєї науки, що він вважав важливим. Він прочистив горло, прийняв позу і почав:

Read more... )

(з нагоди)

Що значить «єдиний в трьох обличчях»? Як Бог може бути однією особою і трьома особами одночасно?

Що означає слово «особа» або «особистість»? Чи може воно бути застосованим до Бога? Чи не антропоморфізм це?

Звісно, це антропоморфізм. Інших образів, окрім відомих людям, у нас для опису Бога немає. Найвище, що нам відоме в цьому світі — це людина, тому доводиться переносити антропоморфні уявлення на Бога. Звісно, ці уявлення будуть метафоричними. Люди взагалі не здатні в рамках своїх, людських, понять, сказати щось про Бога так, щоб воно було правильне в буквальному розумінні. Звідси походить ідея катафатичного (заперечувального) богослов’я, в рамках якого будь-яке позитивне твердження про Бога вважається помилковим, а справедливим може бути лише негативне твердження. Однак в рамках такого підходу ніяка взаємодія Бога і людини неможлива. Якщо, відповідно до християнського одкровення, Бог бажає взаємодіяти з людьми, то це неможливо без того, щоб дати людям якесь поняття про Бога, хай навіть і у людських поняттях, а, отже, неточне і метафоричне.

Зрозуміло, що будь-який образний опис, що ставить собі на меті передати щось непередаване в наших поняттях, може виглядати як внутрішньо суперечливий. З точки зору образів двовимірного світу вузол неможливо образно описати так, щоб це не виглядало самопротиріччям. В тривимірних образах дзеркальне відображення ніяк не можна описати як результат обертання. З точки зору побутових понять-образів нелогічним виглядає навіть макро- і мікросвіт, тобто навіть речі, безпосередньо доступні нам для експериментального дослідження. Зрозуміло, що в рамках нашого поняття «особистість», списаного з людини, уявити щось чи когось, що виступає водночас як одна особа і три особи, неможливо так само, як неможливо в рамках двовимірних образів описати куб (фігура, що має шість квадратних поверхонь, але при цьому становить єдине ціле). Тому той факт, що в наших поняттях «триєдність» є самопротиріччям, говорить лише про обмеженість нашого понятійного апарату, і нічого не говорить про можливість чи неможливість такого явища.

Однак це все теорія, а на практиці потрібно мати якесь уявлення (розуміння, сприйняття) про Трійцю — як її собі уявно малювати. Тут одної відповіді бути не може, кожному може стати в нагоді свій образ. Дати хоч скільки-небудь адекватний опис такого образу в рамках блог-запису я не в змозі, але дуже рекомендую трактат К.Льюіса «Просто християнство». Там, серед іншого, розглянуте і питання щодо Трійці.

Подібне питання я зустрічаю регулярно, і маю що сказати з цього приводу. Мені здається, що питання поставлене некоректно, тому правильної відповіді на нього просто немає. Для початку приведу декілька прикладів. Візьмемо такі фрази:

«Авраам народив Ісаака».
«Над селом сходило сонце».
«Всі люди наділені невідчужуваними правами, до яких відносяться життя, свобода і прагнення щастя».

Чи можемо ми стверджувати, що автор першої цитати вважав, що чоловіки можуть народжувати? Думаю, що ні.

Чи можемо ми стверджувати, що автор другої цитати дотримувався геоцентричної моделі Всесвіту? Невідомо. Незважаючи на те, що цитата побудована так, що в буквальному прочитанні вона стверджує рух сонця навколо Землі, автор майже напевнен не мав на увазі робити якісь астрономічні твердження.

Як розуміти третю цитату — буквально чи метафорично?

Думаю, правильна відповідь така: першочерговим є питання «що автор хотів нам сказати?», а вже похідним від нього може бути, в деяких випадках, питання «чи слід розуміти твердження автора буквально?». В першій цитаті очевидно, що автор розуміє, що чоловіки не народжують. Це, однак, не заважає нам повністю зрозуміти зміст написаного. Більше того, мені здається, що жоден з варіантів «буквально»/«метафорично» не відповідає на питання, як ми цю цитату розуміємо. Не буквально і не метафорично. Просто розуміємо.

З другою цитатою ситуація інша — ми не завжди можемо сказати, чи розумів автор помилковість буквального тлумачення цієї фрази. Однак, з огляду на мету написаного (вказівка на явище, яке спостерігає автор або герой), астрономічні подробиці сходу сонця несуттєві. Знову ж таки, «буква»–«метафора» виявляється помилковою дихотомією. Ми розуміємо цю фразу не буквально і не метафорично. Ми розуміємо, що автор описує те, що було видно, і нічого понад це.

Далі, якщо в перших двух прикладах ми ще могли приписати цитатам певні «буквальні» та «переносні» значення (які, однак, не охоплювали всю множину трактувань і не співпадали з основним розумінням цитати), то на прикладі третьої цитати видно, що повідношенню до текстів, що оперують ідеальним, така дихотомія виявляється не просто помилковою, а відсутньою. Не можна буквально чи переносно розуміти фразу «у людини є права». Вона говорить про такі речі, для яких відмінності між «буквальним» і переносним просто не існує, оскільки всяке твердження про ідеальне може розглядатись як (формально) метафоричне. В даному випадку, наприклад, вживання слова «наділені» може розглядатись як перенесення прямого значення, відомого нам із господарського права, на ідеальні об’єкти — права.

Якщо ми застосуємо подібний підхід до Біблії, то вийде, що питання про розуміння окремих тверджень з неї зводиться до питання «навіщо це написав автор?». Для християн (і, схоже, для авторів Біблії) основною інформацією з Біблії є відомості (або, як кажуть, одкровення) про Бога, про його діалог з людством і про події, що відбулись в рамках цього діалогу. Тому правильна відповідь на питання «як розуміти Біблію» полягає в тому, щоб з’ясувати, яку інформацію той чи інший текст несе про Бога, про те, що Він хоче нам сказати, що Він пропонує нам зробити, що Він обіцяє зробити (або робить) сам, і т.д. А як називати таке розуміння, буквальним, переносним чи ще якось — байдуже.

Помітив, що слово «міф» вживається певною групою людей, яку мені важко окреслити, в значенні, геть незрозумілому іншій групі людей, яку мені теж важко окреслити. Тому не буду більше про групи, а поговоримо про міф.

Отже, в цьому не загальновживаному, але поширеному значенні «міф» — це специфічний спосіб осмислення і подання деякої історії. Особливістю такого осмислення є те, що основними елементами розповіді є не персонажі і не події, а символи і їх взаємодія. Особливістю подання є його сконцентрованість на осмисленості, цілеспрямованості буття. Наскільки мені відомо, поширення це значення набуло з праць М. Бердяєва. Здається, він його і ввів, але тут я не впевнений. Спробую показати це розуміння на прикладі.

«— С царского позволения, — сказал Лис, вставая, — не следует придавать слишком много значения россказням пастуха. В руках у него был факел, следовательно, лев должен был отбрасывать большую черную тень. Человек этот был испуган и не вполне проснулся. Тень показалась ему чудовищной тварью.

— Это все греческая премудрость, — перебил его Жрец. — А у нас в Гломе не принято спрашивать мнения раба, даже если он — царский любимчик. Пусть это была тень — что с того? Многие полагают, что Чудище и есть тень. Но если эта тень придет к нам в город, всем нам не поздоровится.»

Клайв С. Льюис. Пока мы лиц не обрели

Жрець в даному уривку розглядає оповідь про чудовисько як міф. Ось це «пусть это и была тень» — типічне для міфа, бо для міфа важливий символ, а не фабула, осмисленість існування, яка задається цим символом, первинна реальність, яка проявляється через розповіді про чудовисько, а не його (чудовиська) матеріально-емпірична реальність.

Тому коли віруюча людина називає, скажімо, Різдво міфом, вона зазвичай зовсім не має наувазі, що Різдвяна історія — неправда, казка абощо. Йдеться лише про те, як слід сприймати цю історію, щоб правильно зрозуміти автора.

Я, звісно, ніколи не сумнівався, що Росію, як і Україну, можна вважати християнською країною лише дуже умовно, але, мабуть, не зовсім правильно уявляв собі масштаб цієї умовності. Принаймі, коментарі до ось цього запису мене здивували. Абсолютна більшість читачів ніяк не можуть сприйняти думку, яка, НМД, для християнина має бути близькою до самоочевидної.
Ось в цій гілці я розказую про свою церкву. Можливо, комусь буде цікаво.

Не можу не зауважити, що доволі багато понять біблійного лексикону вживаються в сучасній мові в значенні, помітно відмінному від оригінального, що призводить до безтолкової плутанини. Ось кілька прикладів.

Святість — в Біблії має значення «відділеність», «відокремленість», «присвяченість». «Свята людина» — це  людина, що повністю присвятила себе служінню Богу, «святий храм» — місце, що виділене для служіння Богу, «святий Бог» — принципово відмінний та відділений від всього, що ми знаємо, той, який має іншу природу, «святий народ» — вибраний народ. Оскільки це слово, як правило, вживалось в контексті близькості до Бога, воно набуло вторинного значення — «чистий, безгрішний». Однак, якщо уважно прослідкувати, можна помітити, що біблійні автори вживали це слово саме в первинному значенні. Без цього, наприклад, неможливо зв’язати тезу про грішність всіх людей зі ствердженням святості деяких з них.

«Суєта» — має значення «марнота», а не «метушня». Спільнокореневе зі словами «всує» — задарма та «суеверие» — марновірство. Дуже раджу мати наувазі, коли читаєте Еклезіаста.

«Любов» — тут я навіть не візьмусь формулювати, про це біблійне поняття написана неймовірна кількість книг. Лише зауважу пару аспектів біблійної любові, які виглядають дивними для людини, що звикла до сучасного світського розуміння слова. По-перше, любов — це не почуття, точніше, не саме почуття. Почуття — одна із характеристик, можна сказати, симптомів любові. По-друге, любов — це щось таке, що людина може в собі змінювати, в т.ч., утворювати (інакше заповідь «любіть ближнього» була б безглуздою). Якщо спробувати якось пояснити, про що йдеться, то я б сказав, що любов — це така внутрішня точка опори, з якою стає легко і ставитись до людини добре, і вибачати її, і бажати їй добра, і багато іншого. Як правило, але не завжди, любов в цьому розумінні у людини є до себе: людині легко себе вибачити, людина гостро негативно ставиться до своїх недоліків (не ставлячись негативно до себе самої), людина бажає собі добра і не хоче, щоб з нею сталось щось недобре, і т.д. Саме таку точку опори потрібно в собі відрощувати, в розумінні християнства.

Свого часу я запитав у читачів, з чим для них пов’язаний такий період історії, як середньовіччя. Свою позицію я ще  опишу, а поки що рекомендую до прочитання запис шановного [livejournal.com profile] tatko_vovk, в якому є, крім іншого, важливі моменти, що стосуються цього питання. Та й узагалі там є що почитати.

Хочу звернути увагу на одне цікаве співставлення, яке мені зустрічалося не у одного автора і яке, проте, часто дивує тих, хто з ним вперше стикається.

Отже, в нашій секулярній культурі традиційно протиставляються наука, з одного боку, магії та релігії, з іншого. Логіка в такому протиставленні дійсно є: наука займається дослідженням раціонального, релігія та магія — потойбічного. Однак хочеться привести й інший варіант протиставлення.

Свого часу і наука, і магія утворилися з однією метою — підкорити собі світ. Наука — щоб підкорити світ матеріальний, магія — духовний. Більше того, оскільки чітку межу між цими світами в той час, коли сучасної науки не було, провести було складно, магія і наука часто перепліталися (згадаймо хоча б Фауста). В той же час релігія намагається пізнати потойбічне не для того, щоб підкорити його, а для того, щоб підкоритися йому. Магія і наука — чисто утилітарні напрямки пізнання, вони вбачають у предметах вивчення лише інструменти, чи то інструмент-прилад, чи то інструмент-демон. Магію не цікавить, чого хочуть духи, її цікавить, як змусити їх що-небудь зробити. Релігія ж цікавиться потустороннім, щоб зробити для себе висновки, як потрібно поводитися, а не як чогось досягти. Принагідне зауважу, що часи розквіту науки та магії припадають на один і той самий період — період Просвітництва.

Звичайно, насьогодні ніяк не можна поруч ставити науку і магію. Наука принесла безперечні і вражаючі відкриття та успіхи, магія — ні. Матеріальний світ людині підкорюється, духовний — не підкорюється. З двох братів-близнюків, як влучно відмітив Клайв Льюїс, один захворів та помер, а другий був здоровим та вижив. А релігія як стояла осторонь їх обох, так і стоїть.

upd: До теми про різницю між вірою та окультизмом від [livejournal.com profile] sergeyhudiev.

— А давайте Ви відмітите всіх як присутніх на лекції?
— Або не відмічу нікого? Що те ж саме.
Один з моїх викладачів.

Викладач не жартував. Слухала його аудиторія математиків. Слухачі знали, що стовпчик літер «н» в журналі несе рівно стільки ж інформації, скільки і порожній стовпчик — нуль. Знали також, приміром, що теорія, в якій можливо довести все, практичного застосування мати не може так само, як і теорія, в якій довести не можна нічного. Крайності сходяться — це не філософія, не діалектика, це математика.

Якщо можливо все, то неможливо нічого. Прикладів цього універсального правила можна привести масу. Якщо художник не обмежить себе законами композиції, а композитор законами гармонії, вони просто нічого не створять. Саме тому навчання будь-якому видові творчості починається з багатьох «не» і практично без позитивних рекомендацій. Якби не існувало законів фізики, Всесвіт існувати би просто не зміг. Закони (тобто обмеження) необхідні для того, щоб взагалі що-небудь мало шанс на існування в цьому світі. Коли суспільство обмежується поняттям права, воно отримує можливість піднятися на новий рівень своєї будови, утворити у собі структури, що на порядки підвищують його можливості.

В християнському богослов’ї фігурує концепція самообмеження Творця, яка говорить, що саме відмова Бога від мільйонів інших можливостей дозволяє існувати світу в тому вигляді, в якому він існує, дозволяє розвиватися йому по законах фізики, дозволяє існувати в світі незалежним від Нього, вільним істотам.

Ще приклад. По роботі мені приходиться програмувати на java та на php (ще зрідка delphi, але мова не про нього). Це — зразки радикально протилежних підходів до того, які рамки може середовище програмування задавати програмісту. В php можна писати що завгодно, ніхто від тебе нічого не вимагає; в java теж не можна сказати, що від тебе чогось вимагають, але сама структура платформи підказує багато рішень. Можна, звичайно, сказати, що це програміста обмежує, проте я би сказав інакше: це тримає в тонусі. На php виникає бажання написати код найпростішим чином, не замислюючись про його подальшу долю. На яві просто не хочеться писати неякісний код. На php кожен рівень абстракції програми потрібно придумувати, відволікаючись від роботи (це в кращому випадку, якщо на це є час). На яві в більшості ситуацій, в які потрапляє програміст, за нього уже придумали зручні варіанти абстракції, йому залишається лише вибрати найзручніший у конкретному випадку. Окремо сидіти і придумувати інші варіанти потрібно лише в досить нетривіальних випадках. Php — пустельна місцина, де, в принципі, можна збудувати все, що знадобиться. Java — зручний каркас, на якому без особливих зусиль можна зручно побудувати конструкції, що потрібні найчастіше, причому ці конструкції будуть так само легко добудовуватися та перебудовуватися. Для нетипових же конструкцій каркас нескладно і розібрати.

Не всякі обмеження зменшують можливості — деякі їх створюють. Розрізнити їх — окрема праця в кожному випадку, але забувати про таке не можна.

Чи можна сказати, що подружня зрада руйнує шлюб? Якщо коротко, то, НМД, ні. Не можна зруйнувати те, чого і так немає. Якщо дошка розсипається від дотику, то вона і до дотику була трухлою. Могильні черв’яки не вбивають людей, так само як не вбивають їх трупні плями. Якщо в межах деякого союзу можлива подружня зрада, то цей союз уже не є подружжям. Можливо, колись він подружжям і був, але на момент зради сім’ї як такої вже немає; зрада лише фіксує статус кво.

Це, власне, відноситься до зради не лише подружньої.

Якщо порівняти поточні наслідки кризи і ту легку паніку, що спостерігається в рядах офісних працівників з приводу цієї самої кризи, то виявиться, що страх перед кризою з її об’ємом неспівмірний. На всяк випадок уточню, що я маю на увазі під наслідками. Наслідок в даному випадку — це реальний вплив на важливі аспекти життя людини. Тобто як наслідок розглядається не «звільнили з роботи», а «третій день не їм». Наскільки мені відомо, від кризи у нас в країні ще ніхто не помер і, цілком ймовірно, ніхто і не помре. А переляк на 90 відсотків спричинений не реальними наслідками кризи, а втратою стабільності положення більшості людей. Для людей, виходить, стабільність відіграє чи не більшу роль, ніж достаток сам по собі.

Так от, мені здається, варто зрозуміти одну річ. Стабільності в XXI столітті просто нема як такої. Думаю, її й раніше не було. Нема абсолютно нічого в цьому світі, на що людина могла би покластися і забути про турботи. І єдиним можливим способом існування в такому світі мені вбачається пам’ятати, що кожного дня може знадобитися розпочинати все з початку. Якщо про це не забувати, то велика і страшна криза перетвориться в набір окремих реальних проблем, які треба просто взяти і вирішувати. Ніякі біржові індекси не зможуть відібрати у вас стабільність, якщо ви пам’ятаєте, що її у вас і так немає. «Довлеет дневи злоба его», або, в більш зрозумілому викладенні — «кожному дню вистачить його власних турбот».

Все це, звичайно, не означає, що за стабільність не слід боротися і її не варто досягати.

Profile

ichthuss

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
1415 16 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 01:51 am
Powered by Dreamwidth Studios