![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Від монополії до ринку: кримінальний суд
Із циклу «Роздержавлення».
Послуга кримінального суду полягає у з’ясуванні, винна людина чи ні в злочині проти особистості. Зрозуміло, що злочинець при цьому зацікавлений в поблажливому суді, а постраждалий — навпаки, тому виглядає неможливим, щоб вони узгодити суд, в якому вирішуватиметься конфлікт. Однак це справедливо лише в тому випадку, якщо цей вибір робиться після зчинення злочину. Які причини можуть мотивувати людей робити цей вибір раніше? Якщо відповісти коротко, то такою причиною є те, що легальний конфлікт суттєво дешевший за конфлікт поза законом.
Уявімо, що будь-хто може укласти угоду про кримінальну підсудність з судом. Ця угода означає, що у випадку будь-якого кримінального конфлікту, як у ролі постраждалого, так і в ролі обвинувачуваного, цей суд компетентний приймати рішення. Якщо такий конфлікт трапиться між двома його клієнтами, цей суд самостійно розв’язує його. На випадок конфлікту між клієнтами різних судів судам буде вигідно укладати договори між собою про те, яким чином у цьому разі провадиться справа. При цьому в інтересах суду буде мати такі договори з максимальною кількістю судів, так само як, наприклад, операторам мобільного зв’язку вигідно надавати своїм клієнтам широкі можливості зв’язку з абонентами інших операторів.
Тепер розглянемо ситуацію з боку клієнта. Зрозуміло, людині, яка не збирається вчиняти злочин, вигідно підписати подібний договір з судом, який покриває своєю підсудністю якнайширше коло можливих злочинців. Для потенційних злочинців же ситуація виглядає так: якщо вони зчинять злочин проти деякої людини у випадку, коли вони не мають суду, що зможе розв’язати їх конфлікт, то їхній конфлікт опиняється поза законом. Іншими словами, у злочинця немає причин сподіватись, що реакція на його злочин буде обмежена скільки-небудь адекватним злочину маштабом. Подібного плану конфлікт — справа надзвичайно дорога, і потенційному злочинцю вигідніше перестрахуватись.
Розглянемо випадок, коли в подібному конфлікті задіяні охоронні агентства. Приміром, у вас щось украли, і ви знаєте, хто це зробив (якщо ні — див. попередній запис). Ви звертаєтесь до свого агентства, надаючи їм підтверждення факту крадіжки і виписку з суду, яка підтверджує, що суд не може розсудити вас зі злочинцем. Таким чином, агентство, діючи від вашого імені, не буде нести відповідальності за свої дії, оскільки злочинець не має можливості судити вас за злочини проти нього. Тому вони приходять в гості до злодія і забирають вашу власність. Якщо ж злочинець був настільки передбачливий, що домовився про охорону з іншим агентством (незважаючи на велику вартість таких послуг для клієнта, не захищеного договором про кримінальну підсудність), то агентствам доведеться вирішувати питання між собою. Майже напевне між ними наперед буде укладений договір про порядок розв’язання таких суперечок, в якому буде вказаний суд, рішенню якого ці два агентства згодні слідувати. Без такого договору на агентство чекає або війна з іншим агентством (справа дуже і дуже недешева), або одностороння відмова від зобов’язань перед клієнтом (теж накладно, як в матеріальному, так і в репутаційному плані). Звісно, те, що агентство відмовляється когось охороняти на підставі рішення визнаного обома агенціями суду, може відлякати від нього деяких клієнтів, але війна обійдеться дорожче.
Ну і, звісно, варто розглянути випадок сутінкового генія, який живе в кратері вулкана, на всіх плює і не згоден бути підсудним нікому. Ну або просто категорично відмовляється від кримінальної підсудності і платить великі гроші за охорону, яка не дає нікому що-небудь зробити з ним. Акцентую увагу на тому, що повністю вільно робити це він може лише на своїй приватній території. Власник будь-якої іншої території вправі встановити свої правила перебування на ній, і майже напевне ці правила включатимуть кримінальну підсудність (особливо, якщо йдеться про публічне місце — приміщення або вулицю). Тобто такій людині доведеться:
- платити дуже великі суми за захист;
- не брати участі у суспільному розділу праці (оскільки мало знайдеться охочих укладати з таким договори), тобто грошам у нього з’являтись нізвідки;
- безвилазно сидіти вдома або ж включатись у повномаштабну війну з усім суспільством;
Тепер розглянемо варіанти присудів. Щодо виправних злочинів рішення суду зрозуміле: з винуватця стягується компенсація плюс штраф. Якщо наслідки злочину не можна виправити (важкі тілесні, вбивства тощо; винний не здатен заплатити), то на такі випадки кожен суд виробить практику, яка найбільш відповідатиме бажанню їх клієнтів. Думаю, найбільш поширеним варіантом будуть виправні роботи (можливо, поєднані з ув’язненням).
Перехідні положення: зрозуміло, що просто взяти і відмінити державну кримінальну підсудність не вийде. Навіть у формі «всі за замовчуванням вважаються підсудними державі, доки не укладуть альтернативний договір» такий варіант може мати неприємні наслідки у вигляді кримінальних «судів», створених виключно для уникнення покарання. Як варіант можна розглянути систему, коли будь-який конфлікт між людьми, які обоє підсудні одному суду (чи партнерству судів), розглядається вибраним ними судом, а інші конфлікти, за замовчуванням — судом державним; система діє доти, доки кількість клієнтів державного кримінального суду не впаде нижче, скажімо, 30-40%. З такого маштабу системою приватної охорони порядку навряд чи буде сенс влаштовувати подібні «недосуди» — вони все одно не допоможуть.
І, в світлі останніх патентних успіхів Apple, подумалось: ви можете уявити собі десь посеред цього копірайт, яким ми його знаємо?
Див. також: Давид Фридман. Механика Свободы. Глава 29. Полиция, суды и законы – рыночные отношения
| ← ч.5. Слідство | ч.6. Кримінальний суд | ч.7. Кримінальне покарання → |
no subject
і осанну БТІ не забудьте проспівати ....
ви що купуєте землю в безлюдній місцевості? тоді будь-який папірець є документом.
Як що ж ви купуєте заселену землю, то перевірити правдивість документів вам ніхто не забороняє у людей що проживають на цій землі.
чи для вас документ без печатки БТІ це не документ?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
>Отримавши ліцензію на торгівлю продавець зобов'язався дотримуватись закону
>і погодився на таку відповідальність у разі порушення.
Це неправда. Зобов'язання, взяті на себе під загрозою силового примусу, є нікчемними.
no subject
Це не буде проблемою, закон і суд будуть на моєму боці, продавець виплатить мені вартість товару, неотриманий прибуток, моральну шкоду, не кажучи вже про кримінальну відповідальність. Тому магазини й не торгують краденими речами, надто ризиковано, вигідніше дотримуватись закону.
>Отримавши ліцензію на торгівлю продавець зобов'язався дотримуватись закону
>і погодився на таку відповідальність у разі порушення.
Це неправда. Зобов'язання, взяті на себе під загрозою силового примусу, є нікчемними.
Брати на себе зобов'язання (отримувати ліцензію) ніхто нікого не примушує, продавець робить це добровільно, "погоджуючись на силовий примус" у разі порушення своїх зобов'язань (тобто закону).
no subject
Рівно те ж саме стосується і торгівлею чужою нерухомістю. В обох випадках ви потратитесь на юристів і ризикуєте, що продавець виявиться несплатоспроможним, але загалом ви значною мірою захищені від продажу чужого.
>Брати на себе зобов'язання (отримувати ліцензію) ніхто нікого не примушує,
>продавець робить це добровільно, "погоджуючись на силовий примус" у разі
>порушення своїх зобов'язань (тобто закону).
Примушує. Держава примушує. Ви правда не бачите різниці?
Варіант 1. Я продавець. Я працюю для покупця, мій прямий інтерес в тому, щоб у мене купували. Я бачу, що у покупців є сумніви щодо деяких продуктів, іду і купую послугу ліцензування у поважаної інспекційної організації, ті приходять, перевіряють мій магазин, роблять регулярні інспекції, натомість я маю сертифікат якості, що підтверждує якість продукції. Його я вивішую на видному місці і, можливо, навіть напишу в рекламі про нього. Причина, чому я проходжу ліцензування і інспекцію - бажання мого клієнта.
Варіант 2. Я продавець. Я певною мірою працюю для покупця, але в основному - для держави. Більше немає чим пояснити той факт, що остаточним правом вирішувати, яким вимогам я маю відповідати, встановлюють не мої клієнти, а держава. Вона змушує мене ліцензуватись згідно з загадковим чином утвореними нормативами, які інколи взагалі безглузді, а інколи мали б сенс, якби не були такими дорогими у виконанні, що мій покупець хотів би краще обійтися без них, але купувати продукти дешевше.
Якщо в обмін, що стосується лише двох сторін, влізає третя сторона, яку ніхто з двох не запрошував, і наводить там свої порядки, це не що інше, як примус.
no subject
Державній санстанції, що контролює продавця, я довіряти можу, бо знаю, що її працівники нестимуть кримінальну відповідальність за порушення закону. А всяким "асоциація стоматологов" та "лучьшиє собаководи рєкомєндуют" - не можу, бо не знаю їх, та й знати не хочу.
А той факт, що продавець трошки зіпсує свою репутацію і, можливо, втратить частину клієнтів після нашого отруєння його булочками, мене не дуже тішить і зовсім не заспокоює.
no subject
>і без неї не хочу мати з продавцем справу.
Якби це було так, то ліцензування не було б обов'язковим: будь-який продавець міг би добровільно пройти державне ліцензування, придбавши для себе такого клієнта, як ви. А якщо когось не цікавить відповідність продукції нормам санстанції, він би міг купувати товар дешевше. Чому це не так?
>А той факт, що продавець трошки зіпсує свою репутацію і,
>можливо, втратить частину клієнтів після нашого отруєння його
>булочками, мене не дуже тішить і зовсім не заспокоює.
Це ваша справа і ваш вибір. Ви маєте на нього повне право, поки не починаєте вирішувати, чи не заборонити продавцю без санстанційної ліцензії продавати щось мені.
no subject
Тому що булочки без ліцензії можуть бути реальною небезпекою, можуть призвести до незворотних наслідків. Як я вже казав, отруєному покупцеві вже байдуже, чи постраждала репутація продавця і чи зменшився його прибуток. Торгувати олівцями чи лопатами можна й без ліцензії, тільки податки плати.
Вам ніхто не забороняє купити булочок у когось, хто їх пече вдома. Довіряєте йому - купуйте на здоров'я. Але якщо він вийде торгувати ними на вулицю, де ходять мої діти, або постачатиме їх у магазин, куди ходить моя дружина - я вимагатиму, щоб він отримав ліцензію або забирався. Бо хочу бути у безпеці.
no subject
>Як я вже казав, отруєному покупцеві вже байдуже, чи постраждала
>репутація продавця і чи зменшився його прибуток.
Покупцеві не байдуже, чи залишиться він живий. Якщо він вбачає в ліцензіях санстанції адекватний засіб убезпечитись від отруєння, то ні я, ні хтось інший не забороняє йому купувати булочки тільки в ліцензованих магазинах.
>Але якщо він вийде торгувати ними на вулицю, де ходять мої діти,
>або постачатиме їх у магазин, куди ходить моя дружина - я вимагатиму,
>щоб він отримав ліцензію або забирався.
А чого це ви раптом за всю вулицю вирішили? Дружину ви й самі можете проінструктувати, в яких магазинах купувати, а в яких ні. А от підстав заборонити мені купувати у того, хто не хоче мати справу з нашою шановною санстанцією, а переконує мене в безпечності своїх булочок в інший прийнятний для мене спосіб, у вас ніяких немає, бо ні я, ні виробник, даруйте, не є вашими рабами, і власником вулиці ви теж не є.
no subject
Я "вирішую" не тільки за всю вулицю, а ще й за всю країну, бо це моя вулиця і моя країна. Хочу, щоб вони були безпечними.
no subject
no subject
no subject
а в данному випадку, коли ви напишите будь-які цидульки про володіння чимись, ВИ Є ПОРУШНИКОМ. І відповідно, перевіряти ваші документи будете не ви, а ті, чиї права ви порушуєте. І в них, на відміну від вас, є угоди і з судом і страховим агенством.