ichthuss | Від монополії до ринку: армія. Конфлікт приватних осіб

Із циклу «Роздержавлення».

Послуга, яка надається армією — це та сама охорона від агресії, яку ми вже розглянули у попередніх записах. При цьому існує два зовсім різних явища: серйозний силовий конфлікт двох приватних осіб і конфлікт приватної особи з державою. Хочу звернути увагу на суттєву відмінність обох цих варіантів від того, що ми називаємо «війною».

Війна — це збройний конфлікт між державами. Кожна держава у своїй діяльності орієнтується на політичну доцільність своїх дій, тому війна продовжується доти, доки дає політичні дивіденди. Відповідно, для того, щоб змусити ворога до чогось, потрібно поставити його в ситуацію, коли йому політично вигідніше здатись, ніж продовжувати воювати. Метою війни завжди є певні дії держави-супротивника — від переходу всієї ієрархії примусу в руки переможця, до різноманітних менших поступок держави державі.

Звертаю увагу, що вся логіка цього процесу руйнується, якщо хоча б однією стороною не виступатиме держава, тобто територіальний монополіст у примусі. Найяскравіший приклад цього — зброя масового ураження. Немає сенсу вбивати сотні тисяч і мільйони чоловік мирного населення, крім випадку, якщо є готова ієрархія примусу, якій ці люди (в тому числі, деякою мірою, і їх підтримка) потрібні для існування. Або, наприклад, позиційна війна: сенс цього явища полягає у захопленні території, причому не як засобу виробництва, а як інструменту монополізації певної діяльності (судочинство, охорона порядку та ін.). Тобто ми можемо сказати, що відоме нам поняття війни змінюється до невпізнанності, якщо мова йде не про конфлікти держав, а про маштабні силові конфлікти за участі комерційних охоронних (воєнних) організацій. Поки що такі організації (які, до речі, є і вітчизняні) не брали участі в конфліктах проти держав в інтересах приватних клієнтів, тому емпіричних даних у нас нема, залишаються спекуляції.

В цьому розділі йтиметься про силовий конфлікт двох приватних осіб aka «маски-шоу». Війну держави проти приватної особи розглянемо далі.

Можна виділити два різних варіанти такого конфлікту:

Сторони конфлікту не мають договорів щодо судового урегулювання такого конфлікту. В цьому випадку силовий конфлікт може виникнути у випадку, якщо хоча б одна зі сторін не вважає для себе укладення договору про підсудність конфлікту, який виник, кращим варіантом, ніж силове протистояння. Це відбудеться, якщо ця сторона, по-перше, бачить шанси програти суд досить високими, по-друге, оцінює втрати від силового протистояння як менші за втрати відповідно до рішення суду.
Сторони мають механізми судового регулювання, однак одна зі сторін не бажає дотримуватись судових рішень. Це означатиме, серед іншого, що всім майбутнім контагентам цієї сторони доведеться закладати в транзакційні витрати суми на можливе силове протистояння, тобто вигідність будь-якої співпраці з такою людиною різко падає.

В обох випадках варто брати до уваги такі моменти:

Звісно, зручно і вигідно залучити до конфлікту охоронне агентство. Однак це вийде зробити тільки у однієї сторони. Якщо обидві сторони спробують це зробити, в 99% випадків все завершиться судовим розв’язанням відповідно до договорів агентств.
Навіть якщо одна зі сторін не звертатиметься до охоронних агентств, агентство іншої сторони, ймовірно, все одно звернеться до якогось поважаного в суспільстві суду з проханням встановити факт прийнятності силового втручання, з метою захисту своєї репутації.

Якщо ми уявимо собі випадок з того одного відсотка, коли агенції воюють між собою, нам слід взяти до уваги, що якщо така агенція, ладна піти на силовий конфлікт з іншою, існує, їй потрібно буде, по-перше, брати дуже серйозну оплату своїх послуг, по-друге, мати деяке виправдання своєї діяльності перед суспільством. Якщо з першим все зрозуміло, то про друге пояснюю: для того, щоб потрапити на місце конфлікту, агенції потрібно пройти чужу приватну територію; якщо діяльність даної агенції не задовольняє всі інші агенції, то вони докладуть всіх зусиль, щоб власник цієї території дав їм можливість зупинити таку агенцію ще по дорозі. Таким чином, агенція по війні з іншими охоронцями зможе існувати лише в тому випадку, якщо вона якимось специфічним чином виправдовує своє існування. Приклад: агенція, що спеціалізується на захисті виробництв, для яких силовий перехід з рук в руки може призвести до дуже серйозних втрат (доменні печі). Якщо, скажімо, власник програв суд першої інстанції, але переконаний у своїй правоті, він може оплатити дуже дорогу послугу «протримати виробництво до розгляду апеляції». Однак такій агенції все одно доведеться піти у випадку програної апеляції.

Однак переважною формою діяльності приватних армій буде боротьба з неорганізованим або підпільним супротивником, тобто, де-факто, охорона правопорядку у випадку серйозних загроз. Таку діяльність приватні армії успішно ведуть вже сьогодні.

Хочу підкреслити, що у всіх випадках дуже невигідним є втягувати в конфлікт все ширше коло людей. Якщо організація легальна, їй це обійдеться дуже дорого, навіть якщо не згадувати про кримінальну відповідальність (а вона буде). Якщо організація підпільна, то їй не вдасться диктувати свої вимоги уряду під загрозою вбивства населення у зв’язку з відсутністю цього самого уряду. Тобто тероризм може застосовуватись для інших цілей, таких, скажімо, як «здорожчити певну діяльність» або «насолити певним людям». Такі цілі не передбачають насилля по відношенню до загалу.

Чим ситуація з приватними арміями відрізнятиметься від кримінальних воєн 90-х? Якщо коротко, то всім. В 90-і держава не була витіснена зі сфери охорони порядку конкуренцією, вона просто перестала надавати такі послуги за браком ресурсів. Відповідно, поліпшення якості послуги не могло відбутись (точніше, воно відбувалось, але не від колишнього рівня державної послуги, а від наявного нульового), і тому озброєним людям було вигідніше захоплювати те, що раніше було захоплене державою, ніж продавати послуги захисту. У ситуації, про яку говорю я, початковим рівнем послуги є сьогоднішній рівень, і для того, щоб стати гарно озброєною організацією, треба уникнути конфліктів, в яких тебе одразу ж розмажуть. Простіше кажучи, не зачіпати оточуючих, а надавати охоронні послуги окремим клієнтам на їх території і в їх інтересах.

← Інтермедія. Приватна власність та злочини ч.8. Армія. Конфлікт приватних осіб ч.9. Армія. Конфлікт приватної особи з державою →