>Очень редко алкоголику в открытую признают, что они больны.
>Особенно это характерно для ранних стадий.
Вірно. Так само вірно й те, що, доки він сам не признає проблему, ніяк допомогти йому буде не можливо. Лікування має сенс лише за згоди і прямої участі хворого. Аналогічно і зі злочином: доки людина сама не признає, що вчинила недобре, ніяке лікування корисним не буде, ба навіть шкодитиме.

>...это всемирное определение понятия "тюрьма", поэтому вывих это
>_не совковый_ и вообще _не вывих_ (фраза о леммингах не доказывает,
>что написанное мною - вывих).
Совок заполонив весь світ. Якщо серйозно, то у всіх країнах спостерігається тенденція «пом’якшення» виразів, що описують неприємні речі. На Заході це приймає вигляд політкоректності. Фактично перед в’язницею справді стоїть мета лікування (ресоціалізації), і в цьому нічого поганого немає, якщо це вторинна мета. Просто через «непристойність» основної мети про неї згадують рідше, ніж про другорядну. Я згоден, що це неправильно, але це не означає, що справді всі вважають лікування основною метою.

>Вопросы морали возникают при _принятии решения_ о покарании,
>о прощении, но я не вижу их в самом покарании.
Повертаючись до твоєї першої тези (що питання про лікування стояти не повинно): ти вважаєш, що це достатня підстава для примусового лікування чи я неправильно зрозумів твою думку?

>Я вообще не понимаю, в чем состоит логическое объяснение того,
>что социум должен интересоваться душой бандита. Только именно
>логическое!
Тут немає логіки. Тут є поняття невід’ємних прав людини; ці права нізвідки не виводятся і не мають договірної першопричини. Фактично, для правих існування таких прав є предметом віри. В тому числі до цих прав відноситься privacy. Суспільним інститутам лізти в душу хоч би кому не можна.