Трохи про гроші

[ichthuss]

Гроші — це поширений в рамках суспільства засіб непрямого обміну. Таких засобів в рамках суспільства може бути декілька — приміром, 20 років назад у нас грішми були купони і долари, зараз — готівкова і безготівкова гривня (прирівняти їх не можна — вони не конвертуються одна в одну вільно).

Звідки береться цінність грошей? Очевидно, як і в будь-якого блага, їх цінність є похідною від їх корисності в людських планах. Якщо людина бачить доцільним придбати певний об’єм засобів обміну замість чогось іншого, вона створює попит на гроші. Навпаки, коли людина бажає перетворити наявні гроші на конкретні блага, вона створює пропозицію грошей. Оскільки, за рівних інших умов, людина надає перевагу нинішнім благам над віддаленими у часі, то для того, щоб не витрачати всі гроші прямо зразу, в людини мають бути суттєві причини. Самою фундаментальною причиною відкладати обмін грошей на інші блага є невизначеність майбутнього в широкому розумінні слова: якби люди абсолютно точно знали, що і коли їм знадобиться (а також де його найдешевше взяти), ніщо не перешкоджало би людині укласти договори купівлі в той самий момент, коли у неї з’явилися гроші.

З попитом і пропозицією зрозуміло, тепер давайте подивимось, яким чином ці процеси визначають ціну грошової одиниці. Тих, хто хоче повноцінно розібратись в цьому питанні, я відправлю читати Мізеса — саме він привів теорію грошей (включаючи суміжні області — теорію проценту і кредиту, кредитних грошей, замінників грошей та ін.) до повного ладу. Для решти — коротко викладу основні моменти.

З викладеного вище очевидно, що сума грошей, яку людина триматиме в ролі поточного запасу готівки, визначається масштабом невизначеності майбутніх витрат цієї людини. Якщо в людини, на її думку, запас готівки нижчий за такий, який дозволить їй в майбутньому вільно зробити всі покупки, які знадобляться до того, як вона заробить (чи отримає іншим чином) наступний запас готівки, то вона докладе зусиль, щоб знизити витрати грошей або збільшити їх надходження. Якщо, навпаки, запас готівки в людини вищий за такий, який їй дозволить вільно виконувати покупки в майбутньому, то витратити надлишок для неї буде безумовним виграшем: вона отримає раніше ті блага, які в іншому випадку отримала б пізніше. Тобто сума залишків грошей у кожної людини відповідає її намірам щодо об’єму майбутніх витрат. Зауважу, що це стосується окремо кожної грошової одиниці, якими людина користується.

Звідси можна було б вивести закон попиту і пропозиції і з нього зробити висновок про походження вартості грошової одиниці, якби не одне «але»: коли ми визначаємо суму готівки як відповідник об’єму невизначеності майбутніх витрат, ми неявно використовуємо інформацію про ціну грошової одиниці, тому виходить, що таким міркуванням ми б визначили ціну грошей через неї саму.

Рішення цієї проблеми заднім числом виглядає очевидним, але додумались до нього тільки в XX столітті. Для вирішення питання потрібно глянути на ситуацію з боку людини, що приймає рішення про збільшення чи зменшення залишків готівки. Коли вона оцінює в грошах свої майбутні витрати, вона бере оцінку вартості грошової одиниці, базуючись на її ретроспективній вартості (звісно, з урахуванням спекулятивних поправок на прогнозовану зміну цієї вартості). Іншими словами, попит і пропозиція на гроші в даний момент (а, отже, і ціна на них) визначається їх ціною в минулому. Кругу у визначенні немає, оскільки в лівій і правій частині стоять вартості грошей у різні моменти часу. Ця так звана теорема грошової регресії була вперше описана Л. Мізесом.

Сказане означає, що ціна грошей є специфічним явищем, суттєво відмінним від ціни всіх інших товарів. А саме, ціна будь-якого блага (в т.ч. непрямого) визначається безпосередньо його властивостями, що дозволяють використовувати його на користь людям. Його вартість у минулому відіграє доволі незначну роль у визначенні сучасної ціни. Якби так трапилось, що всі люди забули всі ціни усіх товарів, то з ринкової практики взаємне відношення цін різних благ вибудувалось би приблизно в сьогоднішньому вигляді досить швидко. Натомість вартість грошової одиниці (і навіть вибір засобу обміну, який би став грішми) стала б вибудовуватись в поступовому історичному процесі, і з великою ймовірністю остаточний розклад був би суттєво відмінним від сьогоднішнього.

Сама динаміка вартості грошової одиниці виглядає так: якщо загальний попит на гроші (сума цільових величин залишків готівки) перевищує загальну капіталізацію даної грошової одиниці, то ціна грошової одиниці (а, значить, і натуральна вартість залишків готівки) зростає. При цьому може навіть так трапитись, що, незважаючи на діяльність всіх людей по збільшенню суми наявних грошей, у кожного з них сума залишилась тою ж самою, але при цьому за рахунок зростання вартості валюти ця сума відповідає більшому об’єму натуральних благ, і кожен учасник ринку фактично досяг своєї мети. Якщо ж сума цільових залишків готівки менша за капіталізацію валюти, відбувається зворотний процес.

Зі своєї теореми грошової регресії Мізес робить висновок, що будь-які гроші теоретично можна ретроспективно прослідкувати до того моменту, коли їх вартість була цілком товарною, а не визначалась обмінною цінністю, і саме ця вартість дозволила запустити ланцюжок регресії. Мушу зауважити, що в цьому випадку великий Людвіг помилився: ми знаємо щонайменше одну валюту, яка ніколи в історії не мала товарної вартості. Це, звісно, біткоїн. Втім, в часи Мізеса, наскільки мені відомо, жодного подібного феномену не існувало, а сам по собі успіх біткоїна відверто багато в чому завдячує саме теоретичним працям австрійскої школи (тобто мова йде певною мірою про самопорушуюче пророцтво), так що не знаю, чи варто ставити це йому в провину. В будь-якому разі біткоїн — цікавий феномен, який показує, що люди можуть присвоювати засобу обміну ненульову спекулятивну (тобто прогнозовану на майбутнє) вартість навіть при нульовій його вартості (у розумінні корисності) на даний момент, причому базується ця спекуляція виключно на факті наявності таких самих інших спекулянтів.

До речі, викладене вище дозволяє оцінити згори можливу вартість біткоїна: якщо припустити, що об’єм обслуговуваного ним ринку коли-небудь виросте по порядку величини до сучасного ринку, що обслуговується доларом, то його капіталізація буде по порядку величини відповідати сучасній капіталізації долара. Грошова маса доларів (агрегат М1) складає близько 3 трлн. Якщо ми поділимо цю суму на 21 млн біткоїнів, які коли-небудь будуть випущені, то матимемо 1 BTC ~ $150 000. При цьому найменша неподільна одиниця (10^-8 BTC) становитиме близько 0.15 центу, так що проблеми подільності не виникне і в цьому випадку (Сатоші знав!).

Не можу обійти стороною питання кредитних грошей. Яких-небудь 150 років назад на фразу «гроші — це кредит» будь-яка здорова людина покрутила б пальцем біля скроні (і була б права), оскільки грішми було, за великим рахунком, золото, а золото — це безсумнівний промисловий товар, і не є верблюдом кредитом настільки ж очевидно, наскільки не можна назвати кредитом будь-який товар. З певною натяжкою можна назвати кредитними грішми банкноти, оскільки вони свого часу являли собою фактично розписки на золото. Однак це був короткий епізод в багатотисячолітній історії грошей, і вже 50 років як він закінчився. Тепер практично всі гроші, що ходять в обігу, не є кредитом (зобов’язанням) ні з якого боку. Гроші — це просто товар, цінність якого зумовлена його вжитком як засобу обміну. Наявність у мене грошей нікого ні до чого не зобов’язує. Якщо їх з якихось причин всі перестануть приймати, я залишусь з носом (що суттєво відрізняється від ситуації кредиту, в якій я якщо і залишусь з носом, то хтось піде з молотка).

Хотів ще зробити короткий екскурс в історію походження грошей, але і так, мабуть, досить.