Ще зі старих коментарів, про віру
Я вже давно думаю написати пост про демократію, але все ніяк руки не доходять. Сподіваюсь, найближчим часом дійдуть, а поки що знову опублікую автоцитату з жежешних розмов. Звідси: http://tema.livejournal.com/1696281.html?thread=931679513, в перекладі і незначній редактурі.
[у відповідь на питання про події, які поза сумнівом відбулися за прямої участі Бога]
Ось пара прикладів (історичні події не беру до уваги):
Перша історія від мого тата. Він мав їхати у відрядження здається, на два тижні, а мама залишалась з нами, трьома малолітніми дітьми. Основною розвагою в неї був, природно, телевізор. І тут раптом телевізор ламається прямо перед поїздкою, від чого найближчі тижні ставали зовсім сумними. Тато якось згадав про цю проблему в розмові з друзями. А друзі, слід зауважити, здивували були його тим, що стали відвідувати церкву; в першу чергу це було для тата дивно саме тому, що друзі його були відверто не дурними людьми, мали вищу освіту, і раптом вірять. Так от, друзі порадили татові: помолитись з приводу цієї проблеми. Тато, звісно, засміявся яке там молитись, це ж електронна схема, їй слова не допоможуть. Друзі абсолютно впевнено відповіли спробуй, побачиш.
Тато ввечері помолився, приблизно так: «ну зрозуміло, що там нікого нема, але якщо раптом Ти є, то тут така справа...». Помолився та й спати ліг. До ранку історія забулась, тато зранку на автопілоті вмикає телевізор і йде на кухню. Повертається з кухні, і тут до нього доходить, що телевізор-то працює! Вечірня історія миттю пригадалась.
Пропрацював той телевізор майже рівно ті самі два тижні, а потім помер остаточно.
* * *
Друга історія моя. Я з дитинства маю звичку формулювати для себе свої думки у вигляді зв’язного тексту, на майбутнє. Тобто я ходив і складав зі слів речення, з реченнь абзаци в такому вигляді, в якому я потім міг би ці думки пред’явити аргументом кому-небудь. У цього заняття не було конкретного адресату, я просто складав для себе запаси коли-небудь знадобляться. (Через десять років з цієї звички виник мій блог).
І от я ходив років мені було з десять і, серед іншого, сформулював собі чомусь приблизно таку тезу: якщо Бога попросити щось у формі «зроби А, або хоча б Б», то, найімовірніше, отримаєш у відповідь Б. З чого я це взяв я й сам не розумію зараз.
Був у мене тоді наручний годинник. Як зараз пам’ятаю: в ті роки майже всі дешеві електронні наручні годинники були абсолютно ідентичні за функціями, мали дві кнопки і відрізнялись, фактично, лише корпусом. Аж раптом з’явилась серйозніша модель: мій годинник мав чотири кнопки дві справа, дві зліва, і набагато більше функцій. Та й коштувала така модель приблизно вдвічі дорожче. І от одного вечора, після повернення з пляжу, я виявив, що десь я цей годинник посіяв.
Йти шукати було пізно вже засутеніло. Залишалось чекати до ранку і молитись. Я й молився, приблизно так: «Боже, допоможи мені зранку знайти мій годинник, ну або хоча б знайти найближчим часом гроші на подібний». (Постійних доходів я на той момент не мав). Як можна зрозуміти з формулювання, я й сам не дуже й вірив у ті мудрування, що сам собі понапридумував. Але тоді я цього не помітив. Отже, зранку я встаю чимраніше, біжу на пляж і знаходжу там годинник на тому місці, де я був вчора. І тільки в цей момент до мене раптом доходить, що моя концепція дещо розходиться з фактами. І що, більше того, не тільки те, що я знайшов годинник, було відповіддю на молитву вся історія з загубленим годинником, схоже, була відповіддю на мої теологічні конструкції.
Що переконує мене в обох цих випадках в тому, що це був Бог навіть не самі події. Адже, врешті-решт, ні раптова тимчасова справність зіпсованого телевізора, ні те, що годинник пролежав на пляжі 10-12 годин зовсім не неймовірні події. Набагато важливіше те, як ці події лягають в контекст спілкування Бога з людьми. Не буде перебільшенням сказати, що вся Біблія говорить саме про те, як Бог веде з людьми розмову. І от саме відомий з Біблії «почерк» такого спілкування дає мені підстави вважати, що це не збіг. І саме тому, до речі, абсолютно безглуздо говорити про «докази» участі Бога в земних подіях: адже доказом факту діалогу може бути виключно суб’єктивне враження учасника цього діалогу. Іншого «доказу» ми не придумаємо. А суб’єктивні свідчення нині за докази не дуже вважають.
no subject
Но главный вывод:
адже доказом факту діалогу може бути виключно суб’єктивне враження учасника цього діалогу
мне непонятен. Обычно, когда хотят доказать, что диалог двух людей действительно был, предъявляют запись или показания свидетелей. С случае диалога с Богом, конечно, это несколько затруднительно, но методология, по идее, должна быть та же.
no subject
no subject
Однако, судя по практике, по каким-то причинам Бог избегает проявлять Свое существование настолько явно, как в Вашем примере.
no subject
no subject
no subject
no subject
Но цитируемую Вами притчу о богатом и Лазаре Иисус рассказывает людям, современным не нам, а Ему. Всё-таки, дела Иисуса в качестве доказательства бытия Бога равно неубедительны большинству тогда и теперь, или есть разница?
Получается будто бы, что если люди 2 000 лет назад были более расположены принять Иисуса как Бога, чем современные, то проповедь Его "устарела". Если же большинство людей в принципе невосприимчивы к Его проповеди, то.. почему он проповедовал так неэффективно?
no subject
Короче говоря, я полагаю, что "эффективность", о которой вы говорите в последнем предложении, измеряется совсем не так, как вы это неявно предполагаете. У Иисуса были совсем другие критерии эффективности.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Выше Вы сказали:
Хорошо бы нам понять, почему Иисус так себя вёл, чтобы и мы могли чему-то у него научиться на этих примерах
А может ли большее понимание логики действий Иисуса вообще помочь поверить в христианского Бога? Потому что для неверующего нет авторитета Писания, но может быть авторитет логики и разума.
no subject
no subject
Полагаю, что в общении с Богом сказанное тоже должно работать. Конечно, если не человек обращается к Богу только чтобы излить душу или поблагодарить, не ожидая какого-либо действия с Его стороны. Но Вы-то говорите в исходном посте именно о просьбах. Вот я и не понимаю, как можно просить, не зная вообще и не представляя, будет ли ответ, и если будет - то какой.
no subject
no subject
no subject
no subject
В случае же, когда некий результат приписывается действию Бога, насколько я понимаю, даже теоретически нет возможности проверить это достоверно, т.к. принимается, что действия Бога принципиально НЕнаблюдаемы: наличие наблюдателя ничего не даст, тот ничего не заметит.
Но тогда возникает вопрос, а почему результат вообще приписывается действию Бога, а не летающего макаронного монстра?
Простите, если я грубо формулирую.
no subject
Вы знаете характер летающего макаронного монстра? Я сомневаюсь, что ему можно приписать то, что можно приписать Богу. Хотя это, разумеется, недоказуемо.