Ще зі старих коментарів, про віру

[ichthuss]

Я вже давно думаю написати пост про демократію, але все ніяк руки не доходять. Сподіваюсь, найближчим часом дійдуть, а поки що знову опублікую автоцитату з жежешних розмов. Звідси: http://tema.livejournal.com/1696281.html?thread=931679513, в перекладі і незначній редактурі.

[у відповідь на питання про події, які поза сумнівом відбулися за прямої участі Бога]

Ось пара прикладів (історичні події не беру до уваги):

Перша історія — від мого тата. Він мав їхати у відрядження — здається, на два тижні, а мама залишалась з нами, трьома малолітніми дітьми. Основною розвагою в неї був, природно, телевізор. І тут раптом телевізор ламається прямо перед поїздкою, від чого найближчі тижні ставали зовсім сумними. Тато якось згадав про цю проблему в розмові з друзями. А друзі, слід зауважити, здивували були його тим, що стали відвідувати церкву; в першу чергу це було для тата дивно саме тому, що друзі його були відверто не дурними людьми, мали вищу освіту, і раптом — вірять. Так от, друзі порадили татові: помолитись з приводу цієї проблеми. Тато, звісно, засміявся — яке там молитись, це ж електронна схема, їй слова не допоможуть. Друзі абсолютно впевнено відповіли — спробуй, побачиш.

Тато ввечері помолився, приблизно так: «ну зрозуміло, що там нікого нема, але якщо раптом Ти є, то тут така справа...». Помолився та й спати ліг. До ранку історія забулась, тато зранку на автопілоті вмикає телевізор і йде на кухню. Повертається з кухні, і тут до нього доходить, що телевізор-то працює! Вечірня історія миттю пригадалась.

Пропрацював той телевізор майже рівно ті самі два тижні, а потім помер остаточно.

*  *  *

Друга історія — моя. Я з дитинства маю звичку формулювати для себе свої думки у вигляді зв’язного тексту, на майбутнє. Тобто я ходив і складав зі слів речення, з реченнь абзаци — в такому вигляді, в якому я потім міг би ці думки пред’явити аргументом кому-небудь. У цього заняття не було конкретного адресату, я просто складав для себе запаси — коли-небудь знадобляться. (Через десять років з цієї звички виник мій блог).

І от я ходив — років мені було з десять — і, серед іншого, сформулював собі чомусь приблизно таку тезу: якщо Бога попросити щось у формі «зроби А, або хоча б Б», то, найімовірніше, отримаєш у відповідь Б. З чого я це взяв — я й сам не розумію зараз.

Був у мене тоді наручний годинник. Як зараз пам’ятаю: в ті роки майже всі дешеві електронні наручні годинники були абсолютно ідентичні за функціями, мали дві кнопки і відрізнялись, фактично, лише корпусом. Аж раптом з’явилась серйозніша модель: мій годинник мав чотири кнопки — дві справа, дві зліва, — і набагато більше функцій. Та й коштувала така модель приблизно вдвічі дорожче. І от одного вечора, після повернення з пляжу, я виявив, що десь я цей годинник посіяв.

Йти шукати було пізно — вже засутеніло. Залишалось чекати до ранку і молитись. Я й молився, приблизно так: «Боже, допоможи мені зранку знайти мій годинник, ну або хоча б знайти найближчим часом гроші на подібний». (Постійних доходів я на той момент не мав). Як можна зрозуміти з формулювання, я й сам не дуже й вірив у ті мудрування, що сам собі понапридумував. Але тоді я цього не помітив. Отже, зранку я встаю чимраніше, біжу на пляж і знаходжу там годинник на тому місці, де я був вчора. І тільки в цей момент до мене раптом доходить, що моя концепція дещо розходиться з фактами. І що, більше того, не тільки те, що я знайшов годинник, було відповіддю на молитву — вся історія з загубленим годинником, схоже, була відповіддю на мої теологічні конструкції.

Що переконує мене в обох цих випадках в тому, що це був Бог — навіть не самі події. Адже, врешті-решт, ні раптова тимчасова справність зіпсованого телевізора, ні те, що годинник пролежав на пляжі 10-12 годин — зовсім не неймовірні події. Набагато важливіше те, як ці події лягають в контекст спілкування Бога з людьми. Не буде перебільшенням сказати, що вся Біблія говорить саме про те, як Бог веде з людьми розмову. І от саме відомий з Біблії «почерк» такого спілкування дає мені підстави вважати, що це не збіг. І саме тому, до речі, абсолютно безглуздо говорити про «докази» участі Бога в земних подіях: адже доказом факту діалогу може бути виключно суб’єктивне враження учасника цього діалогу. Іншого «доказу» ми не придумаємо. А суб’єктивні свідчення нині за докази не дуже вважають.

Comments

[fedorefr.livejournal.com]

Когда взаимодействуют люди, есть способы докопаться до истины (в нашем примере, провести хим.анализ пищи, заранее поставить скрытую камеру и пр.). Т.е. действия людей принципиально наблюдаемы.

В случае же, когда некий результат приписывается действию Бога, насколько я понимаю, даже теоретически нет возможности проверить это достоверно, т.к. принимается, что действия Бога принципиально НЕнаблюдаемы: наличие наблюдателя ничего не даст, тот ничего не заметит.

Но тогда возникает вопрос, а почему результат вообще приписывается действию Бога, а не летающего макаронного монстра?
Простите, если я грубо формулирую.

[ichthuss]

Эти отличия коренятся именно в том, что человек не вполне свободен, он скован материальным. Если личность свободна в той степени, в какой свободен Бог, её действия можно либо угадывать, зная её характер, либо узнавать у неё самой. Ну либо, как вариант, узнавать у других, кто хорошо знает её характер. Конечно, это выглядит как произвол - а как иначе?

Вы знаете характер летающего макаронного монстра? Я сомневаюсь, что ему можно приписать то, что можно приписать Богу. Хотя это, разумеется, недоказуемо.