ichthuss | Entries tagged with сім'я

Чи можна сказати, що подружня зрада руйнує шлюб? Якщо коротко, то, НМД, ні. Не можна зруйнувати те, чого і так немає. Якщо дошка розсипається від дотику, то вона і до дотику була трухлою. Могильні черв’яки не вбивають людей, так само як не вбивають їх трупні плями. Якщо в межах деякого союзу можлива подружня зрада, то цей союз уже не є подружжям. Можливо, колись він подружжям і був, але на момент зради сім’ї як такої вже немає; зрада лише фіксує статус кво.

Це, власне, відноситься до зради не лише подружньої.

У одного хлопчика тато і мама були чоловіками. Вони постійно мінялися місцями, і хлопчик не знав, кого як називати. І дуже заздрив дівчинці з сусіднього класу, бо в неї були дві нормальні мами.

Анекдот

— Чорт забирай, це дивно, — сказав Кесвел. — Але знаєте, я, здається, дійсно згадую свою ґорику!

Р. Шеклі «Терапія»

Гомосексуальний шлюб — чи це нормально? Я переконаний, що ні. Чи слід їх легалізовувати? А от не виключаю.

У будь-якому разі я можу впевнено стверджувати, що небо на голову від цього не впаде. Я думаю, ніхто не буде сперечатися з тим, що від помилок ми людину заборонами не захистимо, і той, хто хоче зробити дурницю, її зробить. Те, що багатьом людям такий шлюб спостерігати неприємно — так, це суттєвий момент, але в сучасному суспільстві не прийнято обмежувати людину в її особистому житті з подібних причин, як, наприклад, не прийнято вказувати людині, в якій одежі їй ходити по своєму двору. Її життя — її парафія, і зі своїм уставом туди сунутися не варто.

Тепер пара важливих моментів. Зрозуміло, що коли двоє чоловіків одружуються, пробачте за каламбур, то вони розуміють, що своїх дітей в їх сім’ї не буде. А сім’ю без дітей повноцінною вважати все ж не можна. Єдиним виходом в такому випадку є усиновлення дитини. Що, відповідно, ставить два питання: «Ну і як ви це приховаєте?» і «А про дитину ви подумали?».

Отже, по порядку. Я переконаний, що те, що може існувати лише ховаючись, не має права вважатися нормальним. Тому і звичайний шлюб чоловіка і жінки, якщо пара безплідна і збирається всиновити дитину і приховати від неї (та/або від оточуючих) цей факт, я нормальним не назву. Тому перше з цих питань я вважаю докорінно неправильним. А відповіддю на нього буде: «А ніяк».

Тепер щодо дитини. Тут теж є два аспекти: як до того факту, що у дитини «батьки» — чоловіки, віднесеться сама дитина, і як до цього віднесуться оточуючі. Якщо виключити вплив оточення, то можу впевнено стверджувати, що дитина, яка з перших місяців виховувалася в такій сім’ї, сприйме цей факт не просто, а дуже просто — тобто як належне. Дещо складніше буде з тим фактом, що від дитини відмовилися її справжні батьки, однак і тут в нагоді стане вміння людської психіки «відключитись» від фактів, які не можуть бути погоджені зі світоглядом людини і діяти так, ніби-то цих фактів не існує. Та й взагалі, насправді психіка дитини значно міцніша, ніж багато хто собі думає. (Тут варто відмітити, що коли кажуть, що дитяча психіка дуже вразлива, мається на увазі емоційна вразливість, а до фактів дитина на диво стійка. Якби їй, як у розповіді Шеклі, сказали, що її вигодувало дерево, це її б ні разу не турбувало). Єдиною справді серйозною перешкодою в даній ситуації була би думка оточуючих. Діти жорстокі, вони можуть затравити дитину за значно менші особливості. Хоча при вмілому вихованні, коли батьки будуть для дитини авторитетом, суспільство не зможе переконати дитину, що вона «неправильна».

На всяк випадок ще раз уточню, що я не підтримую гомосексуальних шлюбів і навіть не можу сказати, що виступаю за їх легалізацію. Я просто хочу сказати, що, якщо у «подружжя» вистачить мудрості, то не буде від подібного шлюбу такого аж серйозного негативу, щоб він міг суттєво впливати на прийняття життєвих рішень. А якщо не вистачить, то і гетеросексуальне подружжя наламає таких дрів, що ну його.

Цікаву думку висловив yakov_krotov: Вітчизна закінчується там, де починається сім'я.

Сім’я — це ті люди, з ким ти можеш сміливо ділитися будь-якими своїми переживаннями. Це ті, перед якими ти не боїшся бути беззахисним. Якщо якась організація — партія, держава, церква — вимагає від тебе називати її сім’єю, вона вимагає стати перед нею беззахисним.

Вітчизна дуже хоче стати для людей сім’єю, тому що тоді вони їй віддаватимуться повністю, чи майже повністю. Але для цього людям потрібно бути беззахисними перед державою. Наразі ж жодна держава не може похвалитися тим, що бути беззахисним перед нею — безпечно. А, отже, якщо держава претендує на роль чогось вищого за сім’ю, то вона хоче тебе надурити. Навіть якщо ті, хто висловили цю думку від імені держави, не розуміють цього.

Навіяно ось цим тредом.

Чому я вважаю, що шлюб має оформлюватися офіційно? Частково я вже піднімав це питання у записі на захист форми. Однак цим питання не вичерпано — адже можна розглядати шлюб без державного оформлення як своєрідну форму, що будується без участі держави, подібну, скажімо, до дружби. Така позиція мала би право на існування, якби не один момент: ключовою умовою нормального існування деякої форми є більш-менш однакове її розуміння у межах культури, в якій вона застосовується.

Коли мова йде про дружбу, то, як правило, учасники цієї форми розуміють її приблизно однаково. Коли говорять «ми будемо жити без штампа», то, як показує практика, чоловіки і жінки розуміють це з серйозними розбіжностями. Принаймі, опитування зажди показують, що заміжніх жінок у нас більше, ніж одружених чоловіків. Це можна розглядати як відмінність «чоловічої» та «жіночої» культур (тобто як вихід форми за межі культури, в якій вона може застосовуватися), однак суті це не змінить — за такою «формою» фактично ховається серйозне лицемірство. А формат співіснування, в якому свої обов’язки сприймаються сторонами по-різному, ні до чого доброго, як правило, не приводить. Тому варто або побудувати зрозумілу обом форму співіснування, або не будувати такої форми взагалі.

Змушений, щоправда, відмітити, що традиційний шлюб сьогодні також може сприйматися у дуже широких варіаціях, тому він аж ніяк не гарантує однакового ставлення подружжя до їх співіснування. Однак все ж таки він не містить (або містить значно меншою мірою) такої суттєвої початкової розбіжності, як сприйняття чоловіком його як «несерйозної» справи, а жінкою як «майже звичайного шлюбу».

Я свідомо не торкаюся питання, як, на мою думку, має виглядати традиційний шлюб — скажімо, які обов’язки він породжує. Ця тема теж цікава, але про неї я напишу іншим разом.

«Неважливо, що невдало викладено, зате — які думки!» — захищають автора його однодумці. «Формально він правий, але по-справедливості правий його опонент» — відстоюють правду у суперечці. «Штамп — не головне, головне — почуття» — говорить молода пара.

Всі ми знаємо, що зміст важливіший за форму. Ми з дитинства пам’ятаємо, що Попелюшка краща за своїх сестер, ми не любимо адвокатів за те, що вони підміняють справедливість хитросплетінням формальностей, ми не сприймаємо дресс-код, ми кричимо «Свободу Юрию Деточкину!» і любимо робінгудів. Однак попри це форма свої позиції не здає уже не перше тисячоліття. Спробуємо знайти розумне пояснення цього феномену.

Можна виділити наступні основні функції, що їх виконує форма:

Інформаційна (символьна)
Функція абстракції
Функція зовнішнього контролю
Функція самоконтролю

Цінність форми як символа насамперед у тому, що вона в межах деякого культурного контексту трактується однаково. Нікому не треба пояснювати, що штамп в паспорті — це, як правило, проживання разом, взаємопідтримка, спільні діти і табу на походеньки у гречку. Що краватка і діловий костюм мають на меті показати, що людині не байдуже, в якому стані її справи і що про неї подумають її партнери. Всім зрозуміло, що мусить означати членство у фан-клубі. Не потребує роз’яснення обручка у подарунок; те, що людина, яка запросила вас на свій день нарождення, найімовірніше, вважає вас своїм приятелем, теж досить очевидно.

Така символіка дуже спрощує передачу деяких складних повідомлень — наприклад, замість того, щоб довго і старанно описувати складний комплекс своїх бажань і почуттів, можна просто запросити дівчину до ресторану. Недарма кажуть, що подарунок кращий за тисячу слів. Якщо ж людина протестує проти форми, ми маємо право задуматися — а чи не протестує вона проти змісту: чи не боїться людина, яка не бажає одружуватися, відповідальності за свої вчинки і своїх дітей? чи не ховає за красивою ідеєю «будемо діяти по суті, а не по формі» свій острах? Чи справді нудисти просто борються з безглуздою формальністю, чи ними рухає, хай навіть підсвідомо, бажання порушити традиційний сексуальний устрій суспільства? Чи не стоїть за боротьбою проти політкоректності бажання обійти вимоги суспільтва щодо рівності всіх рас? Люди занадто часто лукавлять при боротьбі проти форми.

Слід відзначити, що механізм форми-символа дає збої, якщо отримувач символу належить до культурного контексту, відмінного від контексту того, хто даний символ передає. Американки, наприклад, вважають підставлений стілець і подану верхню одежу ледве не приниженням.

Між іншим, в Інтернеті з багатьох питань загальноприйнята форма скластися не встигла. Наприклад, я неодоразово помічав, як один із співрозмовників вважав звернення на «ти» нормою в онлайн-спілкуванні, а інший вважав це фамільярністю. І та, і друга форма має повне право на існування, але лише в тому випадку, коли стане загальноприйнятою. З цього можна зробити, що Інтернет як культурний контекст сформувався не остаточно.

Відомо, що формою мислення, яка дозволила людству досягти сучасного рівня розвитку знань, є мислення абстрактне. Його особливість полягає якраз у тому, що кожну тезу воно обов’язково вкладає в символи, в деяку форму. Таке вкладання неодмінно супроводжується деякою втратою суті висловлювання («мысль изречённая есть ложь»), але надає багато переваг у подальшій роботі з ним — можливість формальної перевірки логічних висновків, можливість побудови доведень, які не можуть бути відкинуті співрозмовником та ін. Лише за допомогою абстракцій людство змогло спільними зусиллями докопуватися до істини. Вся сучасна наука своїм існуванням завдячує формі.

Наступна функція форми вкрай радує юристів і лібералів. Прийняття до уваги лише формальних речей при повному ігноруванні суті теоретично дозволяє побудувати механізм, котрий взагалі не містить довільних рішень. Якщо кожне рішення може бути перевірено за допомогою набору формальних правил, то людина, в компетенцію якої входить прийняття цього рішення, з одного боку, не може своїм рішенням дискримінувати конкретну особу чи групу осіб, з іншого — є захищеною від звинувачень у особистій зацікавленості в прийнятих рішеннях. В європейскій традиції людині спокійніше покладатися на механізми, ніж на чиюсь волю.

Ну і, нарешті, є тонкий момент, на який чомусь мало хто звертає увагу. Формальні критерії можуть використовуватися для самоконтролю. Скажімо, я не вживаю матюки ні в живому, ні в онлайн-спілкуванні. З часом переді мною постає серія питаннь — що є допустимим? Натяки на матюки? Евфемізми? Цитати з матюками, заміненими таким чином, щоби був зрозумілий початковий текст? Цитати з замінами літер? Цитати без заміни літер? Неповні цитати (цитування окремих фраз, в тому числі з використанням процитованої фрази як частини свого речення)? Цитування фраз без вживання лапок? Використання сталих фраз з матюками? Очевидно, що при кожному переході до наступного пункту можна сміливо сказати — «Ну, якщо можна А, то можна і Б — різниці ж практично ніякої». Результат такого міркування «по суті» — поступовий перехід до того, чого з самого початку було прийнято рішення уникати. Найпростіший спосіб уникнути цього — це зразу, помітивши рух у напрямку «з’їжджання від прийнятого рішення», поставити для себе формальну межу і надалі дотримуватися її, попри її видиму безглуздість. Перевірено багаторазово.

Звичайно, в ідеальному світі люди відійдуть від прикриванням зміста формою. Звичайно, у процесі розвитку людства форма буде відходити. Звичайно, відхід будь-якого елементу форми буде для суспільства деякою мірою болісним (що нам наочно показали неформальні молодіжні рухи 20-го століття, які не без успіху з формальностями боролися). Однак забувати вищесказане при цьому не варто. Важливо оцінити, чи доцільно відкидати ту чи іншу форму. І, борючись з формою, не подолати зміст.