ichthuss

Не сумніваюсь, що багато хто, читаючи повідомлення, подібні до цього, будуть єхидно запитувати: «Ну і де ця хвалена законослухняність американців?». Зразу відповім: а ніде. Американці краще будь-кого розуміють, що закон — це лише засіб. І якщо хто-небудь, наприклад, роботодавець, їм по-хамськи відмовиться віддавати належне, елементарно дадуть в морду. Якщо ж він відмовиться віддавати належне багатьом, то тут уже недалеко і до бунту, не менш безглуздого і не менш нещадного, ніж російський. І побити лавкою вікна в аеропорті через те, що їх рейс відмінили, а адміністрація відмахується від вимог розмістити їх де-небудь — теж цілком по-американськи.

Правова система Америки тому так надійно працює, що спирається на надзвичайно сильний запобіжник, який ґрунтується на елементарній самоповазі і який дуже легко зірвати.

Я не буду закликати поводитися так само — врешті-решт, ми не американці. Але задуматись варто, тому що я переконаний, що це не остання причина, чому в Америці є така повага до закону і прав громадянина. І так само я переконаний, що нам слід переглянути відношення до тих, хто намагається боротися за справедливість тут і зараз.

Дуже часто поширена у третьому світі сім’я з десятком дітей розглядається як безвідповідальність перед власними дітьми, яким такі батьки не можуть забезпечити нормальні умови для розвитку.

Десь зо дві третини художніх книг у світі (не кажучи вже про дешеву беллетристику) написані про кохання. Із них значна частина — про ситуації конфлікту почуттів з розумом.

В літературі я неодноразово зустрічав персонажів, які вважали за вище досягнення позбавитися страху смерті і отримати можливість позбутися життя тоді, коли вважатимуть це доцільним.

Часто можна почути звинувачення у несправедливості лібералізму, оскільки він не гарантує нормальне існування людям, які працюють досить-таки багато.

Спитаєте, що спільного в описаних вище явищ? Подивимося уважніше. У всіх цих випадках критикується (оголошується надмірно спрощеним, «недоробленим») деяке явище. При цьому: інстинкт продовження роду заставляє людей підтримувати існування популяції, незважаючи на умови її майбутнього існування. Кохання змушує людей поєднуватися для народження та виховання дітей незважаючи на їх соціальний статус та інші соціальні явища, часто — абсолютно різних людей, не дозволяє замкнутися окремим невеличким групам і утворити незалежні соціуми. Інстинкт самозбереження рятує масу людей, які через яку-небудь дурню, якої вони нахапалися, вважають, що їх життя не має сенсу. Цю саму дурню інстинкт ігнорує. Лібералізм дозволяє користуватися суспільним поділом праці без складних підтримуючих його суспільних механізмів — йому достатньо для свого існування законності, і він успішно переживе руйнування решти суспільних механізмів та інституцій.

Отже, кожна з цих речей, по-перше, виконує важливу для людства роль, по-друге, не потребує взагалі або потребує досить незначних початкових умов для свого функціонування. Очевидно, що існування людства цінніше за проживання людей у комфортних умовах та їх всебічний розвиток, так само як і за філософствування на тему «У чому сенс життя?». Що неподільність (і — значною мірою — існування, адже невеликі замкнуті групи, найімовірніше, швидко б виродились) соціуму важливіша за безконфліктне співіснування людей у сім’ї (кому неочевидно — ласкаво просимо у коменти). Що суспільний поділ праці цінніший за безумовну його справедливість — людям краще буде житися за примітивного суспільного поділу зі справедливістю «на трієчку», ніж взагалі без нього у печерах.

Загальним для цих явищ є ось що: всі вони є низькорівневими методами забезпечення існування сучасної цивілізації. Звідсти витікають і їх плюси, і їх мінуси. Серед мінусів — спрощеність дії, яка (дія) в результаті часто виявляється неадекватною ситуації. За це їх, власне, і критикують. Серед плюсів, безперечно — надійність. Методом жорсткого релігійного регулювання в Індії вдалося деякою мірою ізолювати окремі досить великі групи-соціуми один від одного. Середньовічна Європа теж намагалася отримати подібний результат, однак у неї це виходило все сумнівніше і сумнівніше. Більшовики спробували позбавитися від лібералізму, а він все одно проривався крізь усі заборони у вигляді чорного ринку. Китаю та Індії більш-менш вдається стримувати народжуваність, однак можна не сумніватися, що у випадку більш-менш серйозних катаклізмів на планеті народжуваність прорветься і виросте достатньо, щоб вимирання людству не загрожувало. (Загальновідоме явище — під час війни народжуваність різко зростає). Самогубства так і досі не складають суттєвої загрози для існування суспільства, хоча, здавалося б, є маса країн, в яких для величезної кількості населення це було би «найрозумнішим» виходом.

Багатьом людям слід зрозуміти, що з низькорівневими методами боротися, по-перше, безглуздо, а по-друге — небезпечно. Безглуздо — тому що вони все одно будуть діяти через свій крайній примітивізм. Небезпечно — тому що замість них прийдеться для досягнення тої ж самої мети ставити значно більш наворочені, а, отже, менш надійні «підпорки». Один з прикладів, що трапляється, коли підпорки руйнуються, ми бачили на початку дев’яностих у нашій країні — низькорівневий метод взяв своє, але з жертвами. Думається мені, що краще вже було би одразу залишити лібералізм в основі суспільних відносин. Так що не треба безумовно критикувати низькорівневі методи. Вони корисніші, ніж здаються.