Про маніпуляцію

Слово «маніпуляція», за моїми спостереженнями, вживається у суперечках настільки часто, що скоро саме стане маніпуляцією, створивши конкуренцію квадрату Малевича і часовий парадокс. Тому хочу превентивно розібратися з тим, що воно означає, і, що важливіше, чого не означає.

Визначення маніпуляції, яке я придумав сам для себе (не претендуючи при цьому на оригінальність, але наполягаючи на необхідності саме такого розуміння слова), звучить таким чином: маніпуляція — це діяльність, спрямована на реактивну (неосмислену) поведінку іншої людини. З цього означення зразу маємо два важливих висновки. Перший: маніпуляція не обов’язково є аморальною дією, аморальною може бути мета маніпуляції, а не сам процес. Другий: не може існувати така маніпуляція, якій не можна не піддатися.

Якщо, приміром, замість того, щоб спитати у людини, скільки ложок цукру їй сипати в чай, ми ставимо перед нею чашку і підсовуємо цукровичку, з розрахунком, що людина, не відволікаючись від розмови, насипле собі цукру за смаком, то це вийде сама натуральна маніпуляція, але негативну оцінку цій дії можна давати лише тоді, коли людина, якщо їй поставити пряме питання, прийняла б інше рішення — приміром, якщо людина намагається вживати менше солодкого, але «на автоматі» кладе собі цукру, скільки звикла. Коли якась група людей розходиться після зібрання дрібними групками до метро, і мені (нерідко) вдається скомпонувати для себе подібну «групку» з тих людей, з якими мені сьогодні хочеться поспілкуватися, то я, виходить, взагалі страшний маніпулятор: люди йдуть тим складом, який для них підібрав я. Але проблема з’являється лише тоді, коли у людей є якісь суттєві причини спілкуватися або не спілкуватися, а за наявності таких причин навряд чи моя поведінка якось повпливає на їх рішення. Скажу навіть більше: якби людям доводилося в явному вигляді повідомлювати одне одного про все те, що їм треба одне від одного, то час, необхідний для спілкування, виріс би настільки, що в людей не лишилося б часу на інші справи. Тому що якщо зараз я підійду ближче до дверей у вагоні метро, то людина, яка на найближчій станції не виходить, найімовірніше, на  автоматі пропустить мене, і це займе 0.7 сек. А якщо я щоразу питатиму кожну людину, то у нас піде секунд 5-7 на те, щоб а) я її спитав, б) вона осмислила питання, в) придумала відповідь, г) відповіла і відійшла. Я вже мовчу про те, що я при цьому висмикую людину з її потоку думок, що завжди створює деякий дискомфорт. Іншими словами, маніпуляція не тільки не завжди шкідлива, але і грає неабияку позитивну роль в будові соціуму.

Якщо людиною намагаються маніпулювати проти її волі (саме не поза волею, тобто в байдужих її свідомій поведінці питаннях, а проти, тобто в питаннях, де її свідоме рішення відрізнялося б від запропонованого), то єдине, що від неї потрібно, щоб маніпуляція стала безсилою, це а) замислитися, б) дотримуватися своїх свідомих рішень. Це не завжди просто, але це завжди можливо. Тому слабим виправданням є те, що людиною маніпулювали. Хочеться спитати: а ти де був?

Звичайно, зі словом «маніпуляція», як і зі словом «цинізм», вже давно зрослась негативна коннотація, але хотілося б, щоб вона залишилась лише для окремих, окреслених випадків; у загальному розумінні ці слова варто вживати як нейтральні.