Вони працюють.

Вони — це закони.

Приблизно так, схоже, уявляють правове поле більшість населення нашої країни. Проблема тільки в тому, що закони ніде і ніколи не працюють. Працюють люди.

Словник нам каже, що закон — це загальнообов’язкове правило поведінки, прийняте законодавчим органом у встановленому порядку. Це визначення нічого не говорить нам про те, яким чином це правило «працює», тому пару слів про те, як взагалі можуть працювати правила. Насамперед, зауважимо, що для кожної ситуації у її учасників є деякий погляд, як вона мала б розвиватись. І розвиток ситуації завжди проявляється як урегулювання та узгодження цих поглядів. Точніше навіть, цей процес якраз в цьому і полягає, він повністю визначається намірами учасників; будь-які зовнішні фактори становитимуть, як максимум, інструмент в цьому процесі. Те, в чому люди згодні, вони одразу приймуть як правило співдіяльності, на те, в чому мають розходження, шукатимуть згоду більш високого порядку (наприклад, арбітраж: люди можуть мати різну думку щодо того, як правильно повестися в даній ситуації, але можуть погодитись діяти згідно з рішенням авторитетного арбітра). Це правило діє незалежно від того, чи подобаються одне одному учасники, чи збираються вони діяти кооперативно, чи, навпаки, готові горлянки одне одному перегризти. Ось уривок зі спогадів ветерана 2 світової: ( Read more... )