Про імператив

Здається, далеко не всі задумуються про очевидні наслідки найвідомішої християнської заповіді «люби ближнього». Що значить «люби»? Як можна вимагати від людини когось або щось любити? Людина може видобувати в собі почуття на замовлення?

Ну, по-перше, до певної міри справді може. Контролювати свої емоції можна не тільки шляхом дозволу або не дозволу собі переводити ці емоції в дії, а і безпосередньо дозволяючи чи не дозволяючи собі їх переживати. Це працює до певної міри, але працює.

По-друге, і це, здається, головне — є всі підстави вважати, що в євангельскому тексті слово «любов» має значення, дещо відмінне від значення сучасного українського слова. Почати можна було б з того, що в грецькій мові є 4 слова на позначення цього поняття (в українській — два, в багатьох мовах, включаючи англійську та російську — лише одне). Але навіть без лінгвістичного аналізу, виключно з новозавітніх текстів можна отримати досить детальне пояснення того, що в біблійному контексті називається любов’ю. Колись я цю тему вже зачіпав, до речі. Зараз же я хотів би звернути увагу на інший аспект значення цього слова: в якому розумінні людині можна ставити імператив «люби».

Які ми знаємо прояви любові? Підсумувати їх можна приблизно таким чином: всі дії, спрямовані на те, щоб іншому було добре. Відповідно, любов’ю є сенс називати те, що спонукає нас до такої поведінки. Це може бути емоція, почуття, але це можуть бути і інші речі. З-серед цих речей мені хотілося б насамперед виділити ту, яку можна назвати словом «позиція»: безвідносне до емоцій ставлення до себе, своїх уявлень і своєї поведінки, яке вважає єдиним правильним підходом до інших людей — виходити з того, як їм буде краще. Наголошу, що така позиція може бути повністю і надійно збудована з нуля виключно свідомим рішенням людини, і напевне що саме вона (хоча і не тільки вона) мається наувазі в біблійному імперативі «люби».

Якщо застосувати цей підхід, скажімо, до сімейних питань, то очевидно, що тут не залишається місця для пасивної позиції на кшталт: «я розлюбив, що ж тепер поробиш...». Якби наша «християнська» країна хоча б на 20% це розуміла, думаю, в нас не було б такої катастрофічної статистики розлучень.