Свій-чужий

Дивлячись свою френд-стрічку та деякі сусідні, колись звернув увагу на одне явище.

Харківський мер Кернес згадувався майже виключо у недоброзичливому контексті, що не дивно — регіонал з кримінальним минулим на чолі напівстоличного міста. Однак, коли його навесні 14-го року підстрелили, тональність текстів різко змінилась на «найскорішого вам одужання, Генадію Адольфовичу»; жодного поганого слова я за весь час від замаху до одужання не зустрів.

Російська православна церква теж не отримувала схвальних відгуків. Але коли, через кілька місяців після історії з Кернесом, помер митрополит Володимир, стрічка просто розривалась від теплих і зворушливих слів.

До чого я веду. За останні три роки померло немало діячів «русского мира», і найкраще, що можна було про них почути — це: «та й фіг з ним». І першу, і другу категорію часто називають ворогами Україи, але я не маю сумніву, що колективному несвідомому в цьому можна довіряти: з першими ми можемо і маємо співпрацювати, а других можна лише відставити з дороги.