ichthuss

Подальші роздуми над моєю моделлю та тредом про цільову функцію у lex_kravetski наштовхнули на думку.

Одною із необхідних умов ефективності ринку є раціональність діяльності агентів. Іншими словами, якщо людина не турбується про вигідність своїх дій, суспільний розподіл благ не буде оптимальним. У нас в країні навичок раціональної поведінки на ринку ще недостатньо поширений. Скажімо, як треба шукати роботу? Фріц Мойсеєвич рекомендує (і я згоден, що його рекомендації доволі раціональні) тратити на пошук роботи (звісно, якщо не працюєш) ті ж самі 8 годин на день, що і на власне роботу: зранку розіслати резюме, за день з’їздити на декілька співбесід. Але багатьох шукачів сама думка про співбесіди напружує, вони не стануть вибирати найкращу роботу, а підуть на першу-ліпшу, яка більш-менш підходить, щоб припинити цей «дурдом».

Власне, саме в цьому явищі мені вбачається причина «надприбутків» (з точки зору суспільства) бізнесменів та менеджерів, які такий дохід "не заслужили". А саме: бізнесмени та менеджери (керівники) по своїй суті змушені діяти раціонально і схиляти до цього інших. Не обов’язково мова йде про примус: наприклад, навіть самий талановитий робітник-ентузіаст досить швидко з’їде на цікаві, але не дуже потрібні завдання. Щоб він зайнявся справою, потрібен керівник, який буде співставляти складність роботи з її потрібністю. А згідно з ліберальною парадигмою, виграш від якоїсь діяльності має діставатися тому, хто цю діяльність проводить. Якщо бізнесмен зумів за рахунок організації та раціональної постановки завдань вдвічі підвищити продуктивність праці робітників, то у нього, звісно, виникнуть «надприбутки». Чесно кажучи, не так це вже і несправедливо; скоріше вже несправедливою є недостатнья розповсюдженість культуру «сам собі бізнесмен» в нашому суспільстві.