ichthuss

Із циклу «Роздержавлення».

У попередніх серіях: у випадку виникнення конфліктної ситуації необхідною стає послуга арбітражу (суду), або встановлення правих в конфлікті. За результатами судового розгляду сторони або добровільно виконують судове рішення, або ж одна зі сторін звертається до деякого агентства з виконання таких рішень (державної служби чи приватного охоронного агентства).

Найважливішими конкурентними характеристиками суду є його авторитет та набір правил, за якими він провадить розгляд справи. Отже, потреба в правових нормах є похідною від потреби в суді. Оскільки вище ми розглядали господарський суд, зараз буде йти мова, передусім, про нормотворчість в галузі господарчого права.

У зв’язку з тим, що якість нормативної бази є для суду конкурентною перевагою, кожен суд буде зацікавлений в тому, щоб та база, за якою він провадить розгляд, була максимально привабливою для клієнта. Це значить, що будь-який з варіантів:

самостійна розробка судом нормативної бази,
прецедентне право, тобто взяте на себе судом зобов’язання слідувати раніше прийнятим рішенням,
запозичення вдалої нормативної бази з зовнішніх джерел, в т.ч. законодавства будь-якої країни,
організація об’єднанням судів певного органу, який виробить набір норм,

та будь-які комбінації цих або інших варіантів, є задовільними у випадку, якщо людина може вільно вибирати собі суд. Якщо суду вдасться настільки облажатися у виборі норм, що він виявиться неконкурентоздатним у порівнянні з нашим державним судом, то туди йому і дорога.

Щодо перехідного процесу: за замовчуванням (якщо не вказане інше) у всіх судах може бути прийняте українське законодавство. При цьому публічна оферта суду буде включати всі додаткові особливості та відмінності, прийняті в практиці цього суду. Підписуючи контракт зі вказанням підсудності, обидві сторони автоматично приймають всі відмінності, прийняті у вказаному суді.

До нормотворчості в інших галузях можуть бути застосовані аналогічні міркування, після того, як ми розглянемо відповідні форми суду.

← ч.2. Судове виконання ч.3. Нормотворчість ч.4. Охорона порядку →