>Тому магазини й не торгують краденими речами, надто ризиковано, вигідніше дотримуватись закону.
Рівно те ж саме стосується і торгівлею чужою нерухомістю. В обох випадках ви потратитесь на юристів і ризикуєте, що продавець виявиться несплатоспроможним, але загалом ви значною мірою захищені від продажу чужого.
>Брати на себе зобов'язання (отримувати ліцензію) ніхто нікого не примушує, >продавець робить це добровільно, "погоджуючись на силовий примус" у разі >порушення своїх зобов'язань (тобто закону).
Примушує. Держава примушує. Ви правда не бачите різниці?
Варіант 1. Я продавець. Я працюю для покупця, мій прямий інтерес в тому, щоб у мене купували. Я бачу, що у покупців є сумніви щодо деяких продуктів, іду і купую послугу ліцензування у поважаної інспекційної організації, ті приходять, перевіряють мій магазин, роблять регулярні інспекції, натомість я маю сертифікат якості, що підтверждує якість продукції. Його я вивішую на видному місці і, можливо, навіть напишу в рекламі про нього. Причина, чому я проходжу ліцензування і інспекцію - бажання мого клієнта.
Варіант 2. Я продавець. Я певною мірою працюю для покупця, але в основному - для держави. Більше немає чим пояснити той факт, що остаточним правом вирішувати, яким вимогам я маю відповідати, встановлюють не мої клієнти, а держава. Вона змушує мене ліцензуватись згідно з загадковим чином утвореними нормативами, які інколи взагалі безглузді, а інколи мали б сенс, якби не були такими дорогими у виконанні, що мій покупець хотів би краще обійтися без них, але купувати продукти дешевше.
Якщо в обмін, що стосується лише двох сторін, влізає третя сторона, яку ніхто з двох не запрошував, і наводить там свої порядки, це не що інше, як примус.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2013-01-07 10:37 pm (UTC)Рівно те ж саме стосується і торгівлею чужою нерухомістю. В обох випадках ви потратитесь на юристів і ризикуєте, що продавець виявиться несплатоспроможним, але загалом ви значною мірою захищені від продажу чужого.
>Брати на себе зобов'язання (отримувати ліцензію) ніхто нікого не примушує,
>продавець робить це добровільно, "погоджуючись на силовий примус" у разі
>порушення своїх зобов'язань (тобто закону).
Примушує. Держава примушує. Ви правда не бачите різниці?
Варіант 1. Я продавець. Я працюю для покупця, мій прямий інтерес в тому, щоб у мене купували. Я бачу, що у покупців є сумніви щодо деяких продуктів, іду і купую послугу ліцензування у поважаної інспекційної організації, ті приходять, перевіряють мій магазин, роблять регулярні інспекції, натомість я маю сертифікат якості, що підтверждує якість продукції. Його я вивішую на видному місці і, можливо, навіть напишу в рекламі про нього. Причина, чому я проходжу ліцензування і інспекцію - бажання мого клієнта.
Варіант 2. Я продавець. Я певною мірою працюю для покупця, але в основному - для держави. Більше немає чим пояснити той факт, що остаточним правом вирішувати, яким вимогам я маю відповідати, встановлюють не мої клієнти, а держава. Вона змушує мене ліцензуватись згідно з загадковим чином утвореними нормативами, які інколи взагалі безглузді, а інколи мали б сенс, якби не були такими дорогими у виконанні, що мій покупець хотів би краще обійтися без них, але купувати продукти дешевше.
Якщо в обмін, що стосується лише двох сторін, влізає третя сторона, яку ніхто з двох не запрошував, і наводить там свої порядки, це не що інше, як примус.