Від монополії до ринку: кримінальне покарання

[ichthuss]

Із циклу «Роздержавлення».

Уважні читачі вже помітили, мабуть, що поняття про легітимне насилля, яким ми користуємось останні кілька записів, відрізняється від означення, даного в записі про судове виконання. Нагадаю, ми прийняли, що легітимне насилля — це те, на яке людина попередньо погодилась. Однак в розділі про охорону правопорядку легітимним також вважалося насилля, безпосередньо спрямоване на усунення правопорушення, вжите в адекватному об’ємі. Що таке адекватний об’єм, думаю, інтуїтивно зрозуміло (об’єм, необхідний і достатній для припинення правопорушення, із врахуванням того, що фактор раптовості діє на користь злочинця), а конкретний зміст цього поняття може встановлювати суд. Думаю, подібне розширення поняття не викликатиме заперечень.

Цей запис трохи вибиватиметься з логіки циклу, оскільки в ньому йтиметься насамперед не про те, як може надаватись послуга, а про деякі особливості того, як може виглядати результат її надання. Виконання покарань відбувається так само, як виконання будь-яких судових рішень, коштом тих, кому це потрібно. Іншими словами, якщо ви підписались, що деякий суд компетентний призначати вам покарання, і цей суд їх призначив, то виконання цього покарання не є протиправною дією по відношенню до вас, незалежно від того, хто саме його виконує.

В цьому записі я хочу підкреслити, що система виконання покарань може мати серйозні системні наслідки на всі інші аспекти системи охорони порядку. Ось деякі ілюстрації.

Перша очевидна річ полягає в тому, що будь-який кримінальний злочин наносить майнову шкоду страховику, тому дуже ймовірно, що загальнопоширеною практикою стане стягування суми страхових виплат зі злочинця. Також можливо, що ця компенсація буде стягуватись з підвищуючим коефіцієнтом, в залежності від складності виявлення злочинця. Такий коефіцієнт прийматиме значення від одиниці для тих, хто добровільно здався, до, скажімо, кількох крат або навіть десятків крат для тих, хто переховувався. Це відразу, по-перше, дасть злочинцю чітко усвідомлювати об’єм шкоди, яку він наносить, по-друге, створить серйозний стимул не переховуватись. Особливо це повпливає на тих, хто вчинив злочин в емоційному запалі — для них здатися негайно стане найкращим виходом.

Наступним логічним кроком виглядає вимога до потенційних злочинців мати страховку на випадок вчинення ними злочину, щоб вони завжди змогли виплатити штраф-компенсацію. Вимагати таке може власник території, на яку цей потенційний злочинець бажає потрапити. Це приблизно те ж саме, що і нинішнє обов’язкове автострахування, тільки поширене на значно більше коло злочинів та/або дій з нанесення шкоди. Зрозуміло, що людині, яка проявила себе схильним до злочинів, одразу стане жити значно дорожче. Тому можна припустити, що люди боятимуться проявити кримінальні схильності так само, як зараз американці бояться зіпсувати кредитну історію.

Передбачаючи аргумент проти негрів, яких не пускатимуть в пристойні місця, бо подефолту приписуватимуть високу криміногенність. Тут є два варіанти. Або ти негр і справді небезпечний у кримінальному сенсі — такому випадку не бачу проблеми, що тебе неохоче пускатимуть до себе. Або ж ти, на відміну від основної маси, поводишся пристойно. В такому разі ти і такі, як ти, є чудовою нішею для страховика, який спеціалізується на дешевих страховках для клієнтів з неблагополучних груп, що гарно себе зарекомендували. Іншими словами, якщо у тебе є щось, що підтверждує твою малу небезпеку для суспільства, то знайдеться і страховик, який «випустить» тебе у світ. Це, серед іншого, означає, що в умовних негрів (азіатів, латиносів, кавказців) будуть чіткі стимули відповідати критеріям такого страховика, тобто, простіше кажучи, гарно себе поводити.

Ну і, раз вже злочинець платить компенсацію (або її платять за нього), то страховику постраждалої особи буде логічним також брати участь у витратах на з’ясування обставин злочину (слідство) та знахождення злочинців (оперативно-розшукова діяльність). В тому числі він може, наприклад, оголосити нагороду за знаходження злочинця. Це і є обіцяний в записі про слідство аргумент на противагу твержденню, що злочини проти бідних розслідуватись не будуть.

Звісно, ці всі грошові розрахунки далеко не вичерпуватимуть систему кримінальних покарань. Немає ніяких підстав вважати, що тільки штрафами вона і обмежиться. Напевне буде і ув’язнення (яке, втім, НМД, застосовуватиметься рідко, бо це дороге задоволення), і виправні роботи, і чого тільки забажають клієнти суду. Я пишу насамперед про штрафи лише тому, що ці гроші, як бачимо, відіграватимуть суттєву системну роль у справі організації охорони порядку, на відміну від інших покарань, які впливатимуть тільки на потенційних злочинців.

← ч.6. Кримінальний суд

ч.7. Кримінальне покарання

Інтермедія. Приватна власність та злочини →

Comments

[vzua.livejournal.com]

а зачем штраф? в чью пользу?

[ichthuss]

На користь постраждалого, звісно. Потім, згідно з домовленостями, постраждалий цю суму може роздавати тим, хто допомагав йому виявити, впіймати та покарати злочинці. З кого ж іще брати ці гроші, як не з винуватця?