Про цілі Майдану

[ichthuss]

Одразу зауважу, що я страшенно радий, що народився в країні, де люди не хочуть жити при диктатурі. Проясню також свою позицію щодо інтеграції з ЄС: я є прихильником євроінтеграції, в тому значенні, що Україна має бути Європою і бути з Європою. Саме тому я противник входження в Європейський Союз та інші подібні бюрократичні організації. Мене, відповідно, абсолютно не цікавлять події навколо підписання чи непідписання цих угод. На Майдані я виявився несподівано для самого себе, після подій суботньої ночі, тому що з того моменту питання уже стоїть не про підписання якихось угод, а про диктатуру в прямому розумінні слова: про владу, яка переслідує і залякує політичних опонентів.

У мене є сильне враження, що із різниці між чисельністю першого євромайдану (за асоціацію з ЄС) і другого (проти побиття мітингувальників Беркутом) щонайменше, десятки відсотків складають люди, які, як і я, не вийшли би на підтримку асоціації, але спроб залякування терпіти не стали. Тому надалі я не писатиму нічого про євроінтеграцію, а говоритиму лише про цілі, спільні для таких людей і для прихильників асоціації — а саме, про боротьбу з диктатурою.

Так от. Мені сильно не подобаються настрої в стилі «разрушим до основанья, а затем...». Звісно, є велика спокуса повиганяти регіоналів звідусіль, але такі настрої, навіть якщо їх вдасться реалізувати — прямий шлях до чергового «розчарування в Майдані». Вони спираються на популярний, але наївний міф про те, що «от змінимо владу на народну і заживемо». Не вийде. Наше життя — це наша відповідальність, і більше нічия. Ніяка влада не влаштує наше життя так, як це потрібно нам, ми це маємо зробити самостійно. Проголосувати один раз так, щоб більше не довелося захищатись від спроб узурпації влади — нереально. Тому потрібно одразу налаштуватись на копітку і щоденну працю з відстоювання своєї гідності. Вирішувати кожну конкретну проблему окремо. На даний момент перед нами постала проблема: спроба залякування людей репресивними органами. Запобігти цьому (тією мірою, якою ми взагалі можемо цьому запобігти) можна одним цілком очевидним шляхом: добитися покарання винних у відданні та виконанні злочинних наказів. Тому список пріоритетних цілей мені вбачається таким:

1. (програма-мінімум). Звільнення всієї силової вертикалі від міністра внутрішніх справ до безпосереднього керівника «Беркуту», а також (обов’язково) кримінальна відповідальність тих, чию вину вдасться достовірно встановити.

2. (програма-максимум). Додатково: політична відповідальність прем’єр-міністра та президента, тобто відставка (або імпічмент).

Всі інші цілі (з них особливо голосно обговорюють перевибори ВР) можуть носити тільки допоміжний, тактичний характер. Особисто я не бачу, як перевибори ради наближають реалізацію програми-мінімуму, тому мені видається, що розмовляти про них — це просто товкти воду в ступі. Можливо, тут я помиляюсь. Але от чому під Генпрокуратурою не стоїть, щонайменше, десятитисячний мітинг, мені незрозуміло. Це, здається, перше, що потрібно було б зробити, якщо рухатися за програмою-мінімумом. Саме питання відповідальності силовиків повинно бути в центрі нашої уваги, все інше — другорядне.