Трохи про психологію навчання

[ichthuss]

Давно звернув увагу на дивну психологічну особливість навчальної діяльності. Я, як людина з технічним складом мислення, завжди підходив до проблеми навчання самим «простим і надійним» способом: є те, що треба вивчити або чому навчитися, є критерії правильності результату, пробуєш, не вийшло — знаходиш помилку, виправляєш, ще раз пробуєш, і так доки не почне виходити без помилок. Однак з часом я помічаю все більше областей, де така стратегія не тільки неефективна, а і неможлива. Приміром, коли я почав займатся плаванням, при всіх спробах пливти кролем на ногах, без допомоги рук, мене відчутно розхитувало. Викладач нам сказав, що є таке явище, воно з часом само пройде, не треба з цього приводу заморочуватися. І справді, через декілька місяців мій організм навчився плисти на ногах рівно, причому навчився без будь-якої моєї свідомої участі.

Коли я зайнявся фотографією, я довгий час не бачив світла на предметах. Тобто я міг, звичайно, відрізнити пряме сонячне світло від розсіяного світла хмар, але не більше. Коли хто-небудь говорив, що «ось тут на обличчі видно рефлекс від жовтої стіни і підсвітка знизу від асфальту», я знизував плечима — «не бачу». Я справді цього не бачив. А через півроку побачив. Як, чому — пояснити не можу. Я просто займався фотографією, розгляданням умов освітлення не заморочувався. І побачив.

Коли вчишся музиці (співу або грі на музичному інструменті), то потрібні обидва методи навчання — дещо потрібно вчити під свідомим контролем, а про деякі речі всього лише пам’ятати, що вони потрібні; свідомо цим речам навчитися не вийде, але з часом вони прийдуть самі. Скажімо, вивчити пасаж у повільному темпі і потім набрати потрібний темп можна свідомо, окремі прийоми звуковидобування теж можна свідомо поставити, можна добитися динамічних відтінків виконання і навіть з’єднати усе це, але все разом свіжеосвоєне воно буде звучати непрофесійно, причому свідомо розібратися у тому, чому — не вийде. Можна лише займатися й далі, і не зоглянутися, як професійне звучання стане виходити. Те ж саме і з деякими навичками початкового рівня, такими, як уміння чути себе, чути інші партії або відчувати гармонічні ходи, те ж саме деякою мірою відноситься до читання нот з листа — сольфеджіо, звичайно, не зашкодить, вправи різні придумати також можна, але безпосередньо вони результат не дадуть, результат прийде сам, якщо не переставати займатися.

Це відноситься не лише до мистецтва. Деякі поняття зі, скажімо, математики також потребують часу, щоб звикнути до них, і через деякий час помічаєш, що починаєш ними вільно оперувати, помічаєш через пару місяців, хоча з теорією ніби-то розібрався за два дні, і практика вся виглядала зрозумілою одразу, а у самого два місяці не виходило, і тут раптом почало виходити. Сюди відносяться логарифми, комплексні числа, багатомірні простори та багато іншого.

Сучасній людині взагалі важко відпустити якийсь процес з-під свого контролю, покластися на незрозуміло що. Однак в багатьох випадках це єдиний спосіб досягти результату. І я навіть не скажу, що це погано. Людині корисно пам’ятати, що насправді від ней ой як не все залежить. Причому навіть в її власному мозку.