Про суперечки щодо термінів
Jun. 19th, 2008 12:33 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ichthussПару місяців тому у мене виникла суперечка з моїм колишнім однокласником. Щодо ділення на нуль.
Він написав програму, яка при спробі ділити на нуль видавала результат «нескінченність». Судячи з усього, хтось зауважив, що це не зовсім коректно, тому що він серед іншого задав мені питання «і ти теж вважаєш, що на нуль ділити не можна?». Я сказав, що якщо ми вважаємо діленням операцію, зворотну до операції множення на множині дійсних чисел, то не можна. В результаті — увага — він заявив, що таке означення ділення було придумане для того, щоб уникнути розв’язання проблеми, а насправді на нуль ділити можна цілком.
Я не хочу зараз розбирати проблеми «альтернативних» означень операції, подібної до ділення. Показово інше — до цього моменту суперечка велася в рамках математики. Ця його фраза, однак, розвернула суперечку перепендикулярно — в площину філософії.
Математика в суперечках діє надзвичайно просто — співрозмовники домовляються про терміни (при цьому конкретне слово, яке вживається для позначення того чи іншого поняття, не важливе — важливо лише, щоби у рамках розмови обидва співрозмовника розуміли під цим словом одне і те саме поняття), а потім, оперуючи цими термінами, висувають тези і будують аргументацію, доведення, висновки. Питання про те, чи коректно називати якесь поняття даним словом, не входить до компетенції математики. Математика здатна переварити будь-які номінальні твердження (твердження про означення). Фраза «така дія не може називатися діленням» — математично безглузда. Називатися — може.
Математика займається суттю питання. Зовнішні, формальні елементи (наприклад, конкретні назви термінів) їй у цьому ніяким чином не заважають. Я вважаю з’язування суті важливішим, ніж розв’язання термінологічних суперечок. Тому мене завжди трохи дивує зведення суперечки до суперечок про означення термінів.
В природничих науках питання про розумність запропонованих означень можуть ставитися цілком серйозно. Трапляється, що основною заслугою деяких діячів цих наук є переосмислення того чи іншого терміна в нових історичних умовах. Філософія — та взагалі складається з таких переосмислень трохи менш, ніж повністю. Ці переосмислення для науки дійсно є важливими. Але більшість «побутових» наукових суперечок не можуть ставити собі на меті відточення наукової термінології. Ну як можна серйозно заперечувати по асьці, на сторінках ЖЖ або на кухні твердження: «більшовики — то не комуністи», «лоренцеве стиснення — це лише математичний викрутас» або «природні права людини мають захищатися конституцією країни», якщо за найближчі 2-3 репліки стає зрозуміло, що співрозмовники терміни «комуніст», «математичний викрутас» і «природні права людини» розуміють неоднаково? Який сенс в такій ситуації доводити опоненту, що він не так сприймає слово «комуніст»?
Єдина розумна стратегія, яку можна запропонувати в подібних суперечках — це вищезгаданий «математичний» підхід: умовне погодження термінів і подальше проведення суперечки у визначених умовних термінах. Інакше суперечка виллється у нескінченну тяганину філософістики, спричинену незначними відмінностями у сприйнятті, чи то пак у відчутті слів опонентами.
У проведених таким чином суперечок є, щоправда, суттєвий мінус — їх результати представити на чий-небудь розсуд неможливо (спробуйте уявити читача, який намагається збагнути текст про внутрішню політику, якщо співрозмовники за обопільною згодою вживають для позначення марґіналів робітничого толку який-небудь своєрідний термін, наприклад, «бобри» — а така умовність в подібних суперечках рідкість менша, ніж може здаватися). Вихід, однак, і в подібній ситуації доволі очевидний.По-перше, можна термінологічної суперечки не уникати, а просто відкласти її до з’ясування істини по суті питання. По-друге, звісно, можна таку суперечку не проводити, а викладати третім особам результати сутнісної суперечки у формулюваннях, зрозумілих усім.
Отже, з метою тотальної економії часу пропоную максимально розповсюдити подібну практику на всі термінологічні суперечки.
Він написав програму, яка при спробі ділити на нуль видавала результат «нескінченність». Судячи з усього, хтось зауважив, що це не зовсім коректно, тому що він серед іншого задав мені питання «і ти теж вважаєш, що на нуль ділити не можна?». Я сказав, що якщо ми вважаємо діленням операцію, зворотну до операції множення на множині дійсних чисел, то не можна. В результаті — увага — він заявив, що таке означення ділення було придумане для того, щоб уникнути розв’язання проблеми, а насправді на нуль ділити можна цілком.
Я не хочу зараз розбирати проблеми «альтернативних» означень операції, подібної до ділення. Показово інше — до цього моменту суперечка велася в рамках математики. Ця його фраза, однак, розвернула суперечку перепендикулярно — в площину філософії.
Математика в суперечках діє надзвичайно просто — співрозмовники домовляються про терміни (при цьому конкретне слово, яке вживається для позначення того чи іншого поняття, не важливе — важливо лише, щоби у рамках розмови обидва співрозмовника розуміли під цим словом одне і те саме поняття), а потім, оперуючи цими термінами, висувають тези і будують аргументацію, доведення, висновки. Питання про те, чи коректно називати якесь поняття даним словом, не входить до компетенції математики. Математика здатна переварити будь-які номінальні твердження (твердження про означення). Фраза «така дія не може називатися діленням» — математично безглузда. Називатися — може.
Математика займається суттю питання. Зовнішні, формальні елементи (наприклад, конкретні назви термінів) їй у цьому ніяким чином не заважають. Я вважаю з’язування суті важливішим, ніж розв’язання термінологічних суперечок. Тому мене завжди трохи дивує зведення суперечки до суперечок про означення термінів.
В природничих науках питання про розумність запропонованих означень можуть ставитися цілком серйозно. Трапляється, що основною заслугою деяких діячів цих наук є переосмислення того чи іншого терміна в нових історичних умовах. Філософія — та взагалі складається з таких переосмислень трохи менш, ніж повністю. Ці переосмислення для науки дійсно є важливими. Але більшість «побутових» наукових суперечок не можуть ставити собі на меті відточення наукової термінології. Ну як можна серйозно заперечувати по асьці, на сторінках ЖЖ або на кухні твердження: «більшовики — то не комуністи», «лоренцеве стиснення — це лише математичний викрутас» або «природні права людини мають захищатися конституцією країни», якщо за найближчі 2-3 репліки стає зрозуміло, що співрозмовники терміни «комуніст», «математичний викрутас» і «природні права людини» розуміють неоднаково? Який сенс в такій ситуації доводити опоненту, що він не так сприймає слово «комуніст»?
Єдина розумна стратегія, яку можна запропонувати в подібних суперечках — це вищезгаданий «математичний» підхід: умовне погодження термінів і подальше проведення суперечки у визначених умовних термінах. Інакше суперечка виллється у нескінченну тяганину філософістики, спричинену незначними відмінностями у сприйнятті, чи то пак у відчутті слів опонентами.
У проведених таким чином суперечок є, щоправда, суттєвий мінус — їх результати представити на чий-небудь розсуд неможливо (спробуйте уявити читача, який намагається збагнути текст про внутрішню політику, якщо співрозмовники за обопільною згодою вживають для позначення марґіналів робітничого толку який-небудь своєрідний термін, наприклад, «бобри» — а така умовність в подібних суперечках рідкість менша, ніж може здаватися). Вихід, однак, і в подібній ситуації доволі очевидний.
Отже, з метою тотальної економії часу пропоную максимально розповсюдити подібну практику на всі термінологічні суперечки.
Дивижн бай зеро
Date: 2008-06-19 11:11 am (UTC)Всеравно, я остаюсь до сих пор при своем мнении.
Даже этим постом ты не смог меня убедить =)
Re: Дивижн бай зеро
Date: 2008-06-19 11:30 am (UTC)Філософське питання, як визначити ділення найкращим чином, щоби фізикам жилося спокійніше з їхніми звичками ділити на нуль (маючи при цьому на увазі граничне значення частки) я не зачіпав. В цьому контексті ми можемо ще посперечатися, і я не вважаю, що приведене мною означення ділення є єдино правильним. Однак я вважаю, що безглуздо це означення заперечувати з позиції математики — так уже багато сотень років назад домовилися, хай уже так і буде. А якщо ми хочемо придумати краще означення, то назвемо цю дію інакше, щоб не було плутанини.
PS Блимання тексту — зло.