Про зворотний результат

Ілюстрацією до попереднього запису. Вісті з полів:

«Телезрители, радиослушатели и читатели газет полны сочувствия к «бутовскому поджигателю», ведущему борьбу с частным автотранспортом. Они же аплодируют оправданию группы, обвинявшейся в покушении на Анатолия Чубайса (в уверенности, что именно они и покушались). Причем радуются не только бунтари-интеллигенты, но и добропорядочные обыватели. Восторг публики перед новоявленными Робин Гудами — реальная угроза, в отличие от любых «несогласных». Робин Гуд против России.

«…У грудні 2006 року у Тернополі 18-річний водій збив двох дівчат. Розлючений натовп, який зібрався на місці пригоди, почав його бити. Коли він сховався у авто — машину перекинули. Коли водія ДАІшникам все ж вдалося сховати у службове авто — перекинули і його. Але хлопця все ж чудом вдалося врятувати…»

«…Ця напівправда свідчить про те, що правоохоронці, не гідні називатися цим словом, прагнуть виправдати свого колегу або хоча б мінімалізувати покарання за скоєне. Але вона свідчить ще й про те, що вони… бояться. Бояться, бо бачили, що таке обурений натовп, гнівна сила людської ненависті. І тому вже не можуть не визнати фактів. Але замовчують обставини…» За півкроку до Лінча.

«Два крани вдерлися на дитячий майданчик, розгорнулися там, і заходитися розвантажувати привезене. Паралельно почали зрізати дерева. Втім, громадський спротив діяв теж швидко. Жителі моментально самоорганізувалися, блокували зрізання дерев. На землю встигла лягти лише одна плита. Втрачено близько півтора десятка дерев — болісно, але несмертельно для скверу.

Місцеві вдалися до блискучого тактичного маневру. Вони витягли зрізані загарбниками дерева на проїзжу частину вулиці Березняківської, таким чином заблокувавши рух по ній. Громадський спротив діяв тим знаряддям, яке він відбив у забудовника…» На вулиці Березняківській діти будують барикади.

Війна у розпалі. Війна народу з ними.

Іще на близьку, але відмінну тему.

Розглянемо випадок: громадяни протестують проти забудови. До чого такі дії можуть призвести, якщо наберуть суттєвого маштабу? На перший погляд очевидно — забудовники почнуть будувати менше, пропозиція квартир знизиться, квартири подорожчають. Однак на допомогу приходить другий погляд. Якщо люди вважають забудову незаконною, вони ідуть до суду. Коли забудовнику заважають, він також іде до суду. Складається ситуація, коли правосуддя потрібне уже не тільки населенню, воно потрібне обом сторонам. Тільки коли правосуддя стане потрібне владній еліті, можна розраховувати, що воно у нас нарешті з’явиться. З’явиться правосуддя — зменшиться корупція — на ринок прийдуть нормальні забудовники — квартири подешевшають.

Другий приклад. Шахтарі масово послали пана Ріната під три чорти і роз’їжджаються на заробітки хто куди. Діти лишаються на довгі місяці без батька, шахти стоять порожні, зупиняється металургія. Здавалося б, куди вже гірше. Подивимося на ситуацію вдруге — є на Донбасі такі люди, яким гостро не хочеться, щоб шахти перестали працювати. Навряд чи вони почнуть вдаватися до залякування шахтарів — залякувати можна ватажків, а тут всі самі пороз’їжджалися. Ці деякі люди будуть змушені платити шахтарям стільки, щоб ті погодилися повернутися.

Журналіст пише про корупцію у верхніх ешелонах влади. Йому погрожують, він продовжує свою журналістську діяльність. Його знаходять у лісі з відрізаною головою. Кому в цій ситуації добре? Дивимось далі — через кілька місяців на головнії вулиці столиці починаються протести проти президента, їх придушують, ще через чотири роки протести приймають грандіозний маштаб і не дають цьому президентові просто передати пост вибраному наступнику. Чи дарма той журналіст пішов на принцип? Чи дарма громадяни протестують проти забудови?

Дехто і досі думає, що дарма.

Американський погляд

art_of_arts був обурений тим, що хтось без його відома оплатив йому платний обліковий запис в ЖЖ, і він не зміг повернути базовий тип запису самостійно. Показове відношення американця до свого особистого простору: в моєму журналі ніхто не має права без мого відома і моєї згоди зробити хоча б найменшу зміну. Якщо це не так, піднімається крик на весь мікрорайон. Хтось називає це свободою, хтось індивідуалізмом. Однак саме цим відрізняється Європа від Азії. І нам треба вирішити, з ким ми.