Трохи про гроші

Гроші — це поширений в рамках суспільства засіб непрямого обміну. Таких засобів в рамках суспільства може бути декілька — приміром, 20 років назад у нас грішми були купони і долари, зараз — готівкова і безготівкова гривня (прирівняти їх не можна — вони не конвертуються одна в одну вільно).

Звідки береться цінність грошей? Очевидно, як і в будь-якого блага, їх цінність є похідною від їх корисності в людських планах. Якщо людина бачить доцільним придбати певний об’єм засобів обміну замість чогось іншого, вона створює попит на гроші. Навпаки, коли людина бажає перетворити наявні гроші на конкретні блага, вона створює пропозицію грошей. Оскільки, за рівних інших умов, людина надає перевагу нинішнім благам над віддаленими у часі, то для того, щоб не витрачати всі гроші прямо зразу, в людини мають бути суттєві причини. Самою фундаментальною причиною відкладати обмін грошей на інші блага є невизначеність майбутнього в широкому розумінні слова: якби люди абсолютно точно знали, що і коли їм знадобиться (а також де його найдешевше взяти), ніщо не перешкоджало би людині укласти договори купівлі в той самий момент, коли у неї з’явилися гроші.

З попитом і пропозицією зрозуміло, тепер давайте подивимось, яким чином ці процеси визначають ціну грошової одиниці. Тих, хто хоче повноцінно розібратись в цьому питанні, я відправлю читати Мізеса — саме він привів теорію грошей (включаючи суміжні області — теорію проценту і кредиту, кредитних грошей, замінників грошей та ін.) до повного ладу. Для решти — коротко викладу основні моменти.

З викладеного вище очевидно, що сума грошей, яку людина триматиме в ролі поточного запасу готівки, визначається масштабом невизначеності майбутніх витрат цієї людини. Якщо в людини, на її думку, запас готівки нижчий за такий, який дозволить їй в майбутньому вільно зробити всі покупки, які знадобляться до того, як вона заробить (чи отримає іншим чином) наступний запас готівки, то вона докладе зусиль, щоб знизити витрати грошей або збільшити їх надходження. Якщо, навпаки, запас готівки в людини вищий за такий, який їй дозволить вільно виконувати покупки в майбутньому, то витратити надлишок для неї буде безумовним виграшем: вона отримає раніше ті блага, які в іншому випадку отримала б пізніше. Тобто сума залишків грошей у кожної людини відповідає її намірам щодо об’єму майбутніх витрат. Зауважу, що це стосується окремо кожної грошової одиниці, якими людина користується.

Звідси можна було б вивести закон попиту і пропозиції і з нього зробити висновок про походження вартості грошової одиниці, якби не одне «але»: коли ми визначаємо суму готівки як відповідник об’єму невизначеності майбутніх витрат, ми неявно використовуємо інформацію про ціну грошової одиниці, тому виходить, що таким міркуванням ми б визначили ціну грошей через неї саму.

( Read more... )