А ви помітили, що...

...всяк намагається називати своїх супротивників їх "справжніми" іменами, а не вибраними ними? Причому незалежно від того, чи правда те, що той міняв ім’я. Одним Вальцман, іншим Гіркін, третім Музичко, четвертим Григян, ну і т.д. Щось мені підказує, що мотиви такої поведінки підозріло близькі до того самого магічного мислення, про яке я колись писав. Сюди ж лягає всенародна любов до кличок та прізвисьок: я буду називати тебе так, як я придумав (= я головніший), а якщо ні, то я в будь-якому разі не дам тобі вибирати собі ім’я (= бути володарем собі), а називатиму тим, від якого ти не відмажешся, бо його тобі дали ті, хто має на це право.

Звісно, хтось пояснить цей психологічний феномен раціональними міркуваннями (і буде правий — людина майже нічого не робить повністю ірраціонально), але, здається, першоджерело тут все ж таки не в раціо.