Про безробіття

[ichthuss]

Останнім часом все більше чути розмов про явні та приховані масові звільнення робітників різними підприємствами. Що, звісно, викликає незадоволення всієї тієї більшої частини населення країни, яка працює за наймом. З цього приводу лунають заклики різної міри радикальності, аж до вимог націоналізації підприємств чи заборони звільнень з одного боку та вимог не вмішуватися в економіку взагалі з іншого. Як краще поводитися в цій ситуації державі?

Відомо, що причинами кризи є перекоси в економіці, що накопичилися за деякий час і мусять бути виправлені. Будь-які перекоси у сфері виробництва чи послуг призводять і до перекосів у сфері зайнятості. Економіка виходить з кризи тоді, коли диспропорції у розподілі ресурсів долаються. Отже, міграція трудових ресурсів є необхідним елементом у виході з кризи.

Ринок праці — ринок доволі специфічний. Йому властиві деякі незвичні для інших ринкових галузей особливості, наприклад, деяка інертність продавців (населення любить стабільність і неохоче змінює щось в сфері своєї зайнятості) або так званий «ефект храповика», який полягає в тому, що ціна на цьому ринку зменшуватися фактично не може. В таких умовах швидкої перебудови структури зайнятості можна досягти тільки досить суттєвими змінами ринку. Конкретно це можуть бути а) масові звільнення б) суттєве пониження реальних доходів робітників неефективних напрямів (тобто суттєва інфляція при збереженні номінальної зарплати) або в) підняття загальноприйнятого по країні рівня добробуту таким чином, щоб поточний рівень добробуту працівників неефективних галузей перестав їх задовільняти. Ще раз підкреслю, що одного того, що десь платять більше, не буде достатньо для переформатування ринку — крім позитивної мотивації потрібна і негативна (зниження доходів або їх відставання від прийнятого рівня). Варіант «в» в умовах кризи розглядати сенсу немає, тому розглянемо перші два. Тим більше, що вони багато в чому схожі, а в граничному випадку варіант «б» переходить у варіант «а» (коли на знижений дохід прожити нереально).

Очевидно, що в таких умовах слід заохочувати перехід робітників в іншу область діяльності. Перешкоджання такому переходу призведе лише до затягування кризи. Найочевидніший спосіб такого заохочення — це допомога в перекваліфікації робітника. Форми цієї допомоги можуть бути різними, наприклад, дотації підприємствам, які влаштували до себе на роботу працівника і взяли на себе зобов’язання з його навчання новому видові діяльності.

Ну і пара слів про кейнсіанство. Збільшення державних витрат призводить до половинчастого перерозподілу трудових ресурсів: відтік робітників з неефективних областей буде, а можливості набрати цих робітників в ті області, де вони були б корисними, знижуються. Тут слід керуватися наступною логікою: безробіття — це симптом хвороби. Лікувати симптом можна тільки в тому випадку, коли він сам складає безпосередню загрозу організму. Температуру в 40°C потрібно збити, бо вона становить загрозу. Температуру в 38°C збивати не можна, тому що вона потрібна організмові для ефективної боротьби з інфекцією. Аналогічно, вдаватися до державної організації масової зайнятості можна лише тоді, коли безробіття починає утворювати суттєву загрозу соціального вибуху. В іншому випадку краще перехворіти швидше.