Що спільного в словах «ім’я» та «ймовірність»?

[ichthuss]

Читаю, точніше, перечитую Валерія Шевчука. Але запис буде не про літературу, а про мову.

У Шевчука мова настільки жива, настільки грає несподіваними формами, що для її розуміння автоматично задіюються резервні ділянки мозку, що відповідають за словотворчість, розуміння взаємозв’язків різних форм, слів та виразів. Тому в результаті читання просинається свого роду етимологічне чуття, «друге дихання» у розумінні мови. Скажімо, тільки в тексті Шевчука я міг, зустрівши в одному реченні слова «попереду» і «поруч», звернути увагу, що вони утворені однаковим чином — з фраз «по переду» і «по руку».

Я взагалі великий любитель етимології і порівняльної лінгвістики. Слово «любитель» слід розуміти прямо, бо фах мій далекий від цих дисциплін, і знаю я їх лише трохи більше середнього рівня. Однак захоплення все одно викликають. От днями, скажімо, я, знаходячись в стані розширеного сприйняття тексту читачем, звернув увагу на широченне гніздо спільнокореневих слів, корінь в яких приймає настільки різні форми, що не буде перебільшенням сказати, що в цих словах немає жодної спільної літери від їхнього кореня. Тому мені навіть складно привести його в чистому вигляді. Мабуть, найкраще буде вказати на старослов’янське слово «яти», яке українською найкраще передати спільнокореневим з ним словом «йняти». Останнє рідко вживається в основній формі, частіше у виразі «не йме віри», або в пасивній формі «не йметься». Можна здогадатися, що слово «ймовірність» утворилося саме від цього слова і від слова «віра». Не можна не відмітити, що російське слово «вероятность» також отримано з цієї пари коренів, але в зворотному порядку.

Ось для прикладу деякі ланцюжки слів, в яких відслідковується цей корінь. Вийняти, виїмка; об’яти, об’єм; обійняти, перейняти, прийняти, прийом; зайняти, заняття; перейматись. В російській мові слова з цим коренем ще менш схожі одне на одне: занятие, приемка, вынуть, объятие, вероятность. Слово «ім’я», до речі, походить від цього ж кореня, що помітно в українському слові «ймення». (Колись це слово означало «прийнятий знак»). Коли підозра щодо «імені» з’явилась в моїй голові, мене це сильно порадувало, зацікавило і здивувало водночас; на всяк випадок вирішив звіритися з етимологічним словником — той підтвердив мою здогадку.

Дослідження етимології дає на погляд незнайомої з предметом людини майже неймовірні результати — наприклад, дозволяє прослідкувати спільне походження слів «князь» і «king», «керманич» і «кромсать». Причому не по-задорнівськи (про різницю див. акад. Залізняка), а по-справжньому. Чесно кажучи, після таких відкриттів якось тонкіше відчуваєш, що всі народи — родичі між собою, якщо їх мови виявляються настільки пов’язаними.

Comments

[ichthuss]

Це якраз приклад не спорідненості мов, а культурних зв’язків між народами. Калька (переклад дослівного змісту сталого виразу) ніяким чином не виражає близькість мов; близькість проявляється у спільному походженні слів. Подібного ж виду запозичення фігурують завжди, коли народи більш-менш тісно спілкуються.