Презумпція розумності

[ichthuss]

Чому я вважаю, що кожна людина достатньо розумна, щоб самостійно встановлювати, що їй потрібно для досягнення щастя? Адже, вочевить, часто люди діють доволі недоцільними шляхами, інколи прямо протилежними тим цілям, яких вони, здавалося б, хочуть досягти. Я назвав це принципом презумпції розумності і зараз спробую пояснити, чому я його дотримуюсь.

Для початку уточню, в якому значенні я вживаю слово «презумпція», бо воно, ймовірно, дещо відрізняється від того визначення, яке надають юристи. Отже, презумпція в даному випадку — це умовне признання деякого твердження істинним з міркувань доцільності. Іншими словами, я вважаю доцільнішим вважати людину розумною в виборі засобів для досягнення своїх цілей. Тобто краще помилитися, вважаючи нерозумну людину розумною, ніж навпаки, оскільки в першому випадку найгірше, що може трапитися — це людина наробить дурниць на свою голову, а у другому — ми наробимо дурниць на чиюсь голову.

Відмічу пару деталей. Найперше, це правило зовсім не говорить, що людина завжди найкраще знає, як їй слід вчинити. Я, наприклад, розумію, що спосіб прокладки кабеля майже напевне електрик підбере краще мене, і що складання рецепту страви краще залишити повару — але в даній ситуації важливо, що я сам розумію, що хтось може за мене прийняти краще рішення, і я добровільно погоджуюся слідувати його рішенню.

Потім, зрозуміло, що це правило не можна зводити в абсолют — трапляються різні ситуації, в т.ч. з близькими людьми, де вживання цього правила буде великою помилкою. Проте напевне можу стверджувати одне: в безособистісних суспільних відносинах, таких, як політика, комерція, громадська взаємодія та ін., презумпція розумності має діяти апріорно, виключення (якщо вони і можливі) можуть бути лише поодинокими і не становити системи. В особистих стосунках людині є що втрачати: наприклад, якщо ти змусиш друга зробити щось так, як ти вважаєш доцільним, ти ризикуєш втратити друга. Таких стосунків людина може, при бажанні, уникнути; безособистісних же відносин уникнути не вдасться. Тому в них людина має бути чітко захищена від усіляких нав’язувань цим принципом.

Ще важливий момент. В моєму визначенні фігурувало слово «доцільність», а доцільність неможлива без явно заданої цілі, тому відмічу, яку мету я для себе ставлю. В даному випадку це — можливість досягнення кожною людиною щастя своїми власними зусиллями.