Про форму власності при фашизмі

[ichthuss]

Я колись писав про суперечки щодо термінів. Зараз я хочу зупинитись на цікавому прикладі неузгодженості термінології.

Дуже багато разів спостерігав, що комуністи вважають нацистський порядок прикладом концентрованого капіталізму, а ліберали — концентрованого соціалізму. Це, звісно, зрозуміло: reductio ad Hitlerum — давній і поважаний аргумент. Однак цікаво те, що і одні, й інші праві. Висновок різниться в залежності від означення поняття «власність».

Обидві сторони згодні з озаченням, що капіталізм — це форма існування суспільства з приватною власністю на засоби виробництва. Соціалізм для комуністів — це устрій з суспільною власністю на засоби виробництва, яку ліберали ототожнюють з державною власністю. Чому так — див. нижче.

Марксизм розглядає поняття «власність» в рамках філософського поняття «відчудження». Таким чином, основною ознакою приватного капіталу для марксистів є те, що засоби виробництва не належать робітнику. Отже, німецька нацистська форма державного устрою (як і італійський фашизм) для них має основну властивість капіталізму: відірваність робітника від розпорядження, а, значить, використання вигоди від розпорядження засобами виробництва.

З точки зору ліберала поняття «власність» розглядається в контексті поняття «свобода». Іншими словами, основною властивістю власності є непідконтрольність розпорядження нею. Звідси логічно випливає неможливість іншої форми суспільної власності, окрім державної: якщо недержавний колективний «власник» не має можливості розпорядитися своєю власністю і віддати її приватній особі, то власник — не він, а держава, яка забороняє таку транзакцію.

Таким чином, в ситуації, коли розпоряджуватися капіталом на власний розсуд не може ні його формальний власник, ні робітники, засоби виробництва виявляються, з одного боку, відчудженими від робітника, тобто, з точки зору комуністів, приватними, з іншого ж боку — позбавленими вільного розпорядження власника, тобто, з ліберальної позиції, належать не капіталісту, а державі.

Саме такою і була ситуація в нацистській Німеччині і фашистській Італії: заводи мали юридичного власника, але ціни, а часто і об’єми виробництва різних товарів встановлювались директивно, державою (звісно, «в інтересах робочого люду»). Тому перш, ніж кидатись доводити співрозмовнику, що він пише жахливу фігню, яка не тримається купи, варто спробувати з’ясувати, що він має на увазі.

Comments

[ichthuss]

Це правда, але запис не про це, тому я обмежився лише теоретичною частиною обох світоглядів.