Вони працюють.

[ichthuss]

Вони — це закони.

Приблизно так, схоже, уявляють правове поле більшість населення нашої країни. Проблема тільки в тому, що закони ніде і ніколи не працюють. Працюють люди.

Словник нам каже, що закон — це загальнообов’язкове правило поведінки, прийняте законодавчим органом у встановленому порядку. Це визначення нічого не говорить нам про те, яким чином це правило «працює», тому пару слів про те, як взагалі можуть працювати правила. Насамперед, зауважимо, що для кожної ситуації у її учасників є деякий погляд, як вона мала б розвиватись. І розвиток ситуації завжди проявляється як урегулювання та узгодження цих поглядів. Точніше навіть, цей процес якраз в цьому і полягає, він повністю визначається намірами учасників; будь-які зовнішні фактори становитимуть, як максимум, інструмент в цьому процесі. Те, в чому люди згодні, вони одразу приймуть як правило співдіяльності, на те, в чому мають розходження, шукатимуть згоду більш високого порядку (наприклад, арбітраж: люди можуть мати різну думку щодо того, як правильно повестися в даній ситуації, але можуть погодитись діяти згідно з рішенням авторитетного арбітра). Це правило діє незалежно від того, чи подобаються одне одному учасники, чи збираються вони діяти кооперативно, чи, навпаки, готові горлянки одне одному перегризти. Ось уривок зі спогадів ветерана 2 світової:

«…Ротные командиры очень не любили снайперов. Особенно в обороне это проявлялось. Ведь в обороне более или менее спокойно жилось, солдаты кое-как обживались. Немцы, так те вообще любили комфорт. Вот приведу такой весьма распространённый пример. Между нами и немцами единственный на всю округу колодец. И днём к нему за водой ходили по очереди, и мы и немцы. И вот прибывает такой тип, как я, положим. И вот стрельнул такой тип из своей берданки с оптическим прицелом немца у колодца, и всё, прощай, спокойная жизнь. В ответ немцы обрушивают шквальный огонь из своих шестиствольных миномётов, «ишаков», как их тогда называли. Это же ужас… Всем приходится лезть в «лисьи норы», в землянки, и ни высунуться, ничего… И все это из-за какого-то одного «фрица», в которого, возможно, ещё и не попали. Поэтому и недолюбливали снайперов, недолюбливали. Помню, лет через двадцать после войны, на одной из встреч я вдруг увидел своего земляка, который тоже был снайпером. Увидел у него на груди два ордена «Славы», и, когда мы разговорились, спросил его: «Федя, сколько же ты положил фрицев-то?» Он посмотрел на меня пристально, засмеялся и говорит: «Ни одного!» Я не поверил: «Да ты что, как?» И он мне ответил: «Мне наш замкомбата сказал: «Не нарушай наш покой, а что надо мы сделаем. Зарубки на прикладе у тебя будут, награду получишь, не волнуйся»»… (джерело).

Сподіваюсь, цей приклад достатньо переконливо показує, що вироблення правил співіснування взагалі не потребує навіть спілкування, не те що порозуміння. Отже, можемо вважати встановленим, що в ході практики взаємодії людей між собою вони приходять до певного роду консенсусу щодо взаємообмежуючих правил.

Тепер введемо в нашу картину деякі зовнішні сутності, наприклад, закон. З огляду на сказане, всі такі сутності будуть поставлені у підпорядковане положення до того, у чому люди згодні. Тобто якщо всі учасники вважають, що закон неправильно описує те, що потрібно зробити, він буде проігнорований. Якщо з законом згодні деякі учасники, він стане предметом торгу. Якщо з ним згодні всі, він буде працювати. Звісно, йдеться про випадок, коли зовнішні сили примусу не застосовуються.

Тепер розглянемо випадок, коли один з учасників оцінив сили примусу, які підтримують деякий закон, як ефективний засіб у вирішенні деякої проблеми. Він звертається до зовнішніх сил, і перед тими постає питання: підтримати його чи ні. Велика кількість таких звернень утворить деяку загальноприйняту практику застосування закону, від повного його ігнорування до практично дослівного виконання. Пов’язано це, знову ж таки, з тим, якою мірою закон співпадає з уявленнями людей про розв’язання конфліктів. Якщо закон загальнопризнано потрібним (у нас це, наприклад, заборона крадіжок приватної особи у приватної особи), то будь-хто, хто стане ігнорувати цей закон, виявиться під сильним неформальним тиском. Відомо, що неформальний тиск з боку загалу не може бути обмежений будь-якими формальними рамками, а у своїх крайніх проявах просто не дасть життя тому, на кого він спрямований. Тому такі порушення будуть маргінальними.

Якщо закон, навпаки, виглядає цілковито безглуздим (наприклад, устав вимагає від кожного солдата віддавати честь кожному зустрічному солдату, і, зрозуміло, ніхто цього не робить), то спроби добитися його виконання з тих самих причин будуть в’язнути, як у болоті. Це саме ті випадки, які не зовсім коректно описують як «суворість закону компенсується необов’язковістю виконання». Компенсується не суворість, а протиправність, в самому прямому значенні слова.

Якщо ж закон регламентує однозначним чином ситуації, для яких суспільство не має одностайної думки щодо того, як їх вирішувати, то кожна конкретна апеляція до сил примусу буде вирішуватись в залежності від інтересів цих самих сил примусу. Приклад — російська 282 стаття або наш трудовий кодекс.

Нарешті, розглянемо ще один елемент конструкції, який досі не враховувався, тому що він з’являється на полі дій зовсім рідко (хоча часто фігурує в новинах). Це вплив контролюючих або керуючих, як правило, центральних органів, на ті сили примусу, про які йшлося раніше. Рідко вони з’являються просто тому, що їх занадто мало, як на загальну кількість конфліктів, вони просто не можуть у всіх них брати участь. Ситуація, коли закон співпадає з уявленням суспільства про належну практику розв’язання конфліктів, не потребуватиме втручання центру. Якщо закон повністю відкидається суспільством, то спроба добитися його виконання призведе до ескалації псевдокорупційного опору; ця ескалація закінчиться або тим, що центр припинить свої намагання, або ж йому доведеться звернутись до масових розстрілів. Ситуація ж просування «напівкоректного» закону призведе до призупинки частини потрібних людям практик (тих, в яких, згідно з уявленнями всіх учасників, ситуація має вирішуватися протилежним чином, по відношенню до вимог закону) і інтенсивних спроб нівелювати його дію. Як правило, це вдається зробити досить швидко після того, як центр відволічеться на якесь інше питання.

Отже:

– Закони, які описують консенсусне уявлення про хід практик, мають незначний позитивний вплив на хід цих практик (переважно за рахунок підвищення їх передбачуваності). Такі закони насправді не потребують центрального законодавчого органу і можуть бути безпосереднім результатом практик. Ці закони, як правило, не потребують ніякого контролю з боку центральної влади.

– Закони, що протирічать консенсусу суспільства, не виконуються, але понижують передбачуваність практик, до яких вони відносяться, і надають додаткової (довільної) влади над людьми тим, хто відповідає за примус до їх виконання. Такі закони можуть бути реально (а не номінально) впроваджені центральною владою лише ціною великого насилля.

– Закони, що регламентують неоднозначні практики, використовуються ситуативно і погіршують передбачуваність практик; можуть застосовуватися виконавцями примусу для збільшення своєї влади, а центром — для «наведення порядку» і покращення показників. І те, і інше перешкоджає втіленню корисних практик людей.

Жоден з цих випадків не може бути описаний як «закон працює». В другому і третьому випадку він не працює, а в першому працює не він.

Насамкінець, передбачаючи можливі заперечення, назву ситуації, коли закон може стати корисним. Перша ситуація була названа: якщо закон описує існуючу практику, він збільшує її передбачуваність, що дозволяє людям краще планувати свою діяльність. Другий аспект — коли закон має вигляд алгоритму, що описує best practices в певній області, тобто не обмежує людей в їх діяльності, а пропонує рішення їх проблем. Прикладом можуть стати пропозиції Тетяни Монтян aka mentbuster у галузі комунального господарства.

P.S. Сподіваюсь, мій запис дає відповідь на запитання, чому ніколи не припиниться голосування чужими картками в Раді і чому закони про копірайт в сучасному вигляді ніколи не будуть реально виконуватись.

Comments

[ichthuss]

>Вони вважають так: »сьогодні я перейду на червоне світло, а завтра сяду
>за кермо, і якийсь мудак буде перебігати на червоне, змушуючи мене
>гальмувати. краще я почекаю, хоч і ніч, щоб не подавати злого прикладу.»

Якщо людина так розмірковує, вона не вважає закон абсурдним. Як максимум - вважає, що в даному випадку формалізм - надлишковий. Це зовсім не те, що я мав на увазі, коли говорив, що закон неправильно описує те, як треба поводитись.

>...«закон працює» — це ж лише фразеологізм, який означає приблизно таке
>«впровадження того закону призвело до досягнення тієї мети, яку хотів законодавець»

Якби його вживали в такому значенні, я б не писав цей запис. Навколо чути постійні нарікання в дусі "давайте спочату доб'ємося неухильного виконання існуючих законів, а потім бла-бла-бла".

[noddeat.livejournal.com]

>Якщо людина так розмірковує, вона не вважає закон абсурдним

приклад невдалий я навів. Про куріння: є досить багато людей, які палять. Донедавна вони могли курити практично скрізь, зокрема в барах. А потім раз — і заборонили це. І, незважаючи на ненависть, яку це викликало, вони цю заборону виконують. Власне, через правосвідомість, через небажання руйнувати систему. Я дуже багато чую аргумент в стилі «не можна цього робити, бо це незаконно». Дуже дивний для наших країв арґумент, але там він доволі сильний.

>Навколо чути постійні нарікання в дусі "давайте спочату доб'ємося неухильного виконання існуючих законів, а потім бла-бла-бла".

Інакше кажучи, впровадимо італійський страйк в країні, щоб було добре :)

[ichthuss]

>І, незважаючи на ненависть, яку це викликало, вони цю заборону виконують.

Це відноситься до категорії "признають доцільність закону". Я нічого не говорив про емоційне відношення до закону, мова йшла лише про те, чи правильним чином, з т.з. населення, закон урегульовує конфлікт, на розв'язання якого він спрямований. Другий момент: правосвідомість західного типу може утворитись лише в умовах, коли закони є узагальненням практики, а не довільними вказівками. Тобто у нас її теоретично неможливо досягнути шляхом "давайте дотримуватись законів".

>Інакше кажучи, впровадимо італійський страйк в країні, щоб було добре :)

От і мені було б смішно, якби не було так сумно.