Інтермедія. Приватна власність та злочини

[ichthuss]

Із циклу «Роздержавлення».

В ході дискусії виникла необхідність уточнити деякі моменти, неочевидні для багатьох читачів. Ці моменти стосуються значення окремих термінів: різні учасники дискусії вживають ці терміни в різних значеннях, і це призводить до непорозумінь.

Отже, для початку — про приватну власність. Саме явище приватної власності існує внаслідок двох факторів: наявності в природі рідких ресурсів (таких, яких немає у достатній кількості, щоб всі люди могли їх використовувати, не задумуючись) і характеру планування людської діяльності, пов’язаної з цими ресурсами.

Людська діяльність, окрім найпростіших її форм, є розтягнутою в часі, тобто докладання зусиль і отримання результату розділені певним відрізком часу. Отже, людині необхідно знати, якими ресурсами вона зможе розпоряджуватись у майбутньому. Дуже спрощено кажучи, цей завчасний розподіл ресурсами для майбутнього розпорядження і є приватна власність. Або в іншому формулюванні: приватна власність — це спосіб поділу рідких ресурсів таким чином, щоб мінімізувати шкоду індивідуальним планам людей. Звідси прямо випливають всі відомі нам властивості приватної власності:

1. Тіло людини безумовно належить їй самій.
2. Все, що людина зробила сама без використання рідких ресурсів або з використанням ресурсів, що їй належать, одразу стає її приватною власністю.
3. Якщо дві людини добровільно обмінялись своєю приватною власністю, вона змінює власника.
4. Якщо внаслідок зростання попиту на деякий ресурс він перетворюється на рідкісний, приватна власність на нього дістається тим, хто безпосередньо в той час використовував цей ресурс для виробництва.

Зверніть увагу: вище нема жодного посилання на закон, суди, правову систему, уряд абощо. Це все потрібне для захисту права приватної власності, а не для його існування. Тобто право власності існує безпосередньо за фактом вчинення дій, що призводять до його набуття. Воно є наслідком самого характеру людської діяльності, а не результатом нормотворчості. Так само злочини проти приватної власності є злочинами просто за фактом порушення права чужої приватної власності, а не за результатами їх кваліфікації судом. В тому числі:

• крадіжка, грабунок, розбій, шахрайство є злочинами проти приватної власності за фактом їх вчинення;
• вбивство, тілесні ушкодження, зґвалтування є злочинами проти особистості за самим фактом зчинення;
• силова протидія злочинам є нормальною практикою незалежно від будь-чиєї думки про це;
• суд потрібен тоді, коли у учасників конфлікту немає згоди щодо того, як кваліфікувати те, що відбулось, натомість є згода в тому, хто міг би це авторитетно кваліфікувати.

Це, наприклад, означає, що немає ніякої потреби, щоб людина була будь-кому підсудною, для того щоб задіяти проти неї силові санкції, якщо вона вчинила злочин на чужій приватній власності. Якщо вона та власник території мають певного роду договірний алгоритм розв’язання суперечки, вона може наполягати на розгляді справи у суді. Якщо ні, то вона попала.

← ч.7. Кримінальне покарання

Інтермедія. Приватна власність та злочини

ч.8. Армія. Конфлікт приватних осіб →

Comments

[noddeat.livejournal.com]

«Як тільки дороги почнуть між собою конкурувати, зразу всіх заторотвірних перевізників повиганяють з них мокрими тряпками, принаймі, на годину пік.»

Як вони будуть конкурувати, у паралельних світах чи шо? :)
Ну і там, де таки можуть конкурувати (паралельні платні приватні та безкоштовні публічні дороги), наслідки цієї конкуренції дуже сумні: роздовбані локальні дороги, по яких їздить купа людей, що не хотять платити за автобани.

Словом, є речі, де ринкові механізми не працюють, от і все, бо ресурси є обмежені, і фізично ніяка конкуренція виникнути там не може. Точніше, може, але для цього потрібні величезні інвестиції (швидка залізниця, наприклад).

[ichthuss]

Досить мало є таких місць, куди доїхати можна рівно одним способом. Тобто ніякої проблеми з конкуренцією не виникне.

За дороги люди платять кругом і завжди. Однак у випадку конкуренції у них буде вибір, за що платити, а, отже, дієвий механізм контролю якості.

Ринкові механізми якраз і потрібні у випадку обмежених ресурсів. Там, де ресурси необмежені, взагалі не постає економічних проблем. Конкуренція може виникнути на будь-якому маштабі потрібних інвестицій. Та ж сама залізниця від початку розбудовувалась цілком приватно.

[noddeat.livejournal.com]

«Досить мало є таких місць, куди доїхати можна рівно одним способом. Тобто ніякої проблеми з конкуренцією не виникне.»

дуже багато. не всі люди мешкають в містах-мільйонниках :)
а ще є гірські країни, де до міста/села може навіть не бути наскрізного проїзду, тобто заїзд лише з одного боку.

«Однак у випадку конкуренції у них буде вибір, за що платити»

Ну, це псевдовибір: в тих країнах, де є приватні/платні дороги, альтернатива ніби навмисно є убогою (великий об’їзд, погане покриття тощо), тоді як в країнах, де дороги безкоштовні, і основні, і альтернативні дороги однаково добрі. Це факт.

Утім, є ще така країна, як Австрія, де крім платних автобанів, власники локальних доріг ставлять шлагбауми і оплату беруть, але це не «вибір» і не «альтернатива». Альтернатива там це розвернутися і поїхати додому.
«Та ж сама залізниця від початку розбудовувалась цілком приватно.»
Не вся, в Німеччині інвестували королі та інші феодали, але загалом так. Ну і де ці приватні компанії? А я знаю де: як тільки в країні з’явилися дороги, всі пересіли на автомобілі, і вся залізнична галузь збанкрутувала, а залишки були націоналізовані. І тільки в Німеччині примусово впровадили монополію Дойче Бана на міжміський публічний транспорт.

Добре це було рішення чи погане? В перспективі років, порівнюючи залізницю Британії (піонера на той час) і Німеччини, можна зробити висновок, що це було добре рішення.

[ichthuss]

>дуже багато. не всі люди мешкають в містах-мільйонниках :)

Я живу в місті-двадцятитисячнику. Посидів, позгадував. Практично до всіх будинків можна під'їхати, щонаймешне, двома способами (не враховуючи власне двори). Серед багатоповерхової забудови є з півдесятка будинки, до яких веде одна дорога. Друга може бути підведена шляхом прокладання 20 метрів асфальту, тобто за день. За одноповерхову забудову не ручаюсь, але, на око, близько 90% будинків теж доступні з двох боків. З міста є три виїзди. Чого тут бракує для конкуренції?

>Ну, це псевдовибір: в тих країнах, де є приватні/платні дороги, альтернатива
>ніби навмисно є убогою (великий об’їзд, погане покриття тощо), тоді як в країнах,
>де дороги безкоштовні, і основні, і альтернативні дороги однаково добрі.

Безкоштовних дорог не буває. Однак бувають ситуації, коли люди змушені оплачувати дорогу незалежно від того, користуются вони нею чи ні.

>Альтернатива там це розвернутися і поїхати додому.

То, мабуть, ціни за проїзд там недостатні, щоб власники відмовлялись жити там, або щоб хто-небудь хвацький підвів другу дорогу і зібрав всі вершки з населення? То у чому проблема?

>А я знаю де: як тільки в країні з’явилися дороги, всі пересіли на автомобілі,
>і вся залізнична галузь збанкрутувала, а залишки були націоналізовані.

Збанкрутувала вона не від автомобілів (хоча вони теж повпливали), а від кризи. Галузь, що знаходиться на вістрі прогресу, завжди першою страждає від кризи (ті ж самі доткоми). А те, що вона постраждала від конкуренції з автомобілями, це, навпаки, добре.