![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ichthussІз циклу «Роздержавлення».
Для початку з’ясуємо, що таке монополія і чим вона шкідлива.
Найзручніше визначити монополію через монопольну ціну. Зазвичай ціна складається з трьох компонентів: витрати на початкові ресурси (природні та трудові), процент на капітал і підприємницький прибуток. Перші два купуються на ринку, і їх ціна відома. Підприємницький прибуток є наслідком знаходження вдалих рішень і з часом прямує до нуля, оскільки ці рішення підхоплюються іншими. Однак в деяких обставинах підприємець має можливість не знижувати ціну до суми витрат на ресурси та проценту на капітал шляхом обмеження об'єму випуску продукції. В конкурентному середовищі такий недовипуск зразу буде заповнений товаром конкурента. Якщо з певних причин це не відбувається, то саме таку завищену ціну назвемо монопольною, а підприємця, що може її утримувати — монополістом.
Дуже важливим є ось який момент: будь-яка потреба людини може бути задоволена різними способами, тому говорити про відсутність конкуренції в строгому розумінні слова не можна. Надалі я вважатиму можливим говорити про монополію тоді, коли ефекти заміщення подібними товарами не дозволяють повністю захиститися від встановлення монопольної ціни. Зазвичай це пов’язано з тим, що заміна не є достатньо задовільною для споживачів.
Підкреслю, що проблемою є не сама монополія, а монопольна ціна. Підприємець, який є монополістом, може при цьому з якихось причин не утримувати монопольну ціну, і в цьому випадку ніякої шкоди його монопольне становище не приносить. Тобто сам по собі факт, що на якомусь ринку є лише один продавець, ще не є показником шкоди такого становища. Спочатку треба встановити причини ситуації.
Розглянемо випадки, коли може утворитись монополія.
1. Ефект маштабу
Собівартість одиниці продукту може сильно варіюватися в залежності від об’єму випуску. Для багатьох видів діяльності збільшення маштабу виробництва може давати дуже суттєвий виграш в собівартості. При цьому, як правило, присутнє і протилежне явище: зростання маштабу виробництва (організації) призводить до серйозного ускладнення завдань управління та зростання інших непрямих витрат. Разом ці ефекти утворюють деякий оптимальний об’єм виробництва, при якому собівартість мінімальна. Монополія може виникнути у випадку, якщо цей об’єм перевищує повний об’єм попиту на цю продукцію (або, принаймі, вони співставні). Найважливішою ознакою такої монополії є той факт, що, незважаючи на факт наявності монопольної ренти, ціна продукту в цьому випадку завжди нижча за конкурентну. Це випливає з того, що якби монополіст підняв ціну настільки, що вона перевищила б конкурентну, то конкуренція стала б вигідною, і монополіст перестав би бути ним, при цьому поніс би втрати, по-перше, від падіння долі ринку, по-друге, від зменшення маштабу (а, отже, ефективності) виробництва.
2. Ресурсна монополія
Будь-які початкові ресурси, що використовуються у виробництві, можуть стати джерелом монополії, якщо суттєва частка якогось певного важкозамінюваного ресурсу знаходиться в одних руках. Це стосується як природних ресурсів, так і трудових. Особисто мені не вдалось згадати такого природного ресурсу, який би був одночасно і незамінним (в певному розумінні), і сконцентрованим в одних руках такою мірою, щоб утворювати монополію. Навіть картелі в цій сфері тримати важко (в тій самій ОПЕК практично всі члени приторговують нафтою понад квоту, тобто монополія толком не працює). Якщо ж говорити про трудові ресурси, то тут монополія може виникнути у якогось екстраунікального спеціаліста: він може собі дозволити скоротити об’єми роботи з метою підняття ціни на свої послуги. Наголошую, що профсоюзи не відносяться сюди і, строго кажучи, взагалі не є монополією у вищезазначеному розумінні. Про них ниже.
Важливим є той момент, що навіть якщо власник обмежених ресурсів може встановити на них монопольну ціну, він ризикує тим, що великі ресурси будуть вкладені в пошук альтернатив до його ресурсу. Таким чином, йому може бути вигідніше отримувати тривалий час невелику монопольну ренту, ніж після деякого проміжку часу з великими прибутками повністю втратити монопольне становище.
Зауважу, що далеко не очевидною є шкідливість ресурсної монополії, оскільки завищена ціна дозволяє зберегти невідновлювані ресурси на більш тривалий термін.
3. Територіальна (просторова) монополія
В певному розумінні будь-який власник території є на ній монополістом, однак давати монопольну ренту земля може лише у випадку, якщо вона, в силу певних причин, є ключовою для якої-небудь-діяльності, найчастіше — того чи іншого виду комунікацій.
4. Неефективні вкладення
Рідко згадуваний, але досить важливий в наших умовах вид монополії. Виникає у випадку, коли були зроблені капітальні вкладення у область, в якій віддача від них виявилась меншою, ніж очікувалось, у зв’язку з падінням попиту на даному ринку, і при цьому цей капітал не можна легко переорієнтувати на інше виробництво. Якщо в цій ситуації ціна продукції є достатньою для покриття поточних витрат (тобто ринкова вартість капіталу є нижчою за вартість його виготовлення, але вищою за нуль), а об’єм виробництва даного виробника покриває великий сегмент ринку, виникає ситуація, коли, з одного боку, нові гравці на ринку з’явитись не можуть, оскільки необхідні для цього капіталовкладення зразу задають нереально високу ціну продукції, а з іншого боку, той гравець, що колись зробив помилку, може завищувати ціну за рахунок зниження об’ємів випуску. Завищувати, звісно, у порівнянні з тою потенційною конкурентною, яка могла б утворитись у випадку, якби ще хтось опинився в аналогічній ситуації. При цьому таке завищення не може підняти ціну вище тої конкурентної ціни, яку можуть запропонувати нові учасники. Такою монополією міг би стати, приміром, київський метрополітен у випадку приватизації: навряд чи реально побудувати аналогічну по маштабам транспортну систему з розрахунку на двогривневий проїзд. Про такий тип монополії варто пам’ятати те, що навіть монопольна ціна є нижчою за можливу конкурентну, тому помилкою буде назвати її невигідною для клієнтів: вона невигідна лише в порівнянні з випадком, коли подібних невдах виявилось би більше одного, і вони, попри свої невдалі вкладення, змушені були б ще й конкурувати. В порівнянні ж з будь-чим, що може бути запущене з нуля, така «монополія» дає меншу ціну.
5. Штучна монополія
Штучна монополія — це ситуація, коли особа або група осіб цілеспрямовано утримує в своїх руках певне виробництво таким чином, щоб мати можливість підвищувати ціну за рахунок зменшення продукції. Можливі багато тактик — скуповування конкурентів, картельна змова та інші, однак більшість з них не здатні досягнути потрібного ефекту. Скажімо, у випадку появи гравця, який скуповує конкурентів, стає вигідно створювати йому конкурентів і одразу ж продавати — йому доведеться весь час платити. Картель неможливий без, по-перше, ефективного контролю членів картелю за об’ємом випуску та цінами інших членів, по-друге, без якихось засобів недопуску на ринок нових конкурентів. Скажімо, спроба сколотити залізничний картель в середині XIX століття в Америці розбилась об знижки, якими горе-картельщики переманювали собі клієнтів одне одного. Більше прикладів невдалих монополій та картелей можна знайти в книжці, про яку я вже згадував: The Machinery of Freedom by David Friedman. Виключення: картель можна сколотити навколо певного невідновлюваного природного ресурсу, якщо він знаходиться в руках невеликої групи людей.
6. Примус
Найпоширеніший вид монополії, який полягає в тому, що потенційним конкурентам просто не дають з’явитись. Найочевиднішим варіантом є державна монополія, коли певний вид діяльності прямо заборонений для всіх недержавних агентів (грошова емісія, суд). Однак набагато частіше зустрічаються інші варіанти. Скажімо, залізничний картель з минулого пункту таки вдалось створити двадцять років потому, шляхом заборони тих самих знижок державною комісією з регулювання. Ще один всім відомий приклад — профсоюзи. Якщо бути точним, то профсоюзна монополія є ще гіршим явищем, ніж монополії з попередніх пунктів, оскільки звичайний монополіст несе збитки, пов’язані зі зменшенням обсягу продажів (хоч в сумі і виграє), а профсоюз отримує всі переваги для своїх членів, а збитки переносить на решту. Інші можливі варіанти — дотації (авіабудування — хоча тут ще не монополія, але вже досить близько), ліцензування (схоже, що відомі американські ціни на медичні послуги утримуються саме шляхом ліцензійних бар’єрів), протекціонізм.
Тепер перейдемо до, власне, послуги антимонопольної діяльності. В чому вона може полягати? Дехто може і отаке вважати антимонопольною діяльністю, але ми вже знаємо, що загрозу становить не монопольне становище виробника, а монопольні ціни, тому низькі ціни, навіть якщо результатом виявляється зникнення конкуренції, не є проблемою. Тому визначимо антимонопольну діяльність як таку діяльність, що може перешкодити утворенню положення, коли дехто може завищувати ціни шляхом зниження об’ємів випуску. Отримувачами послуги є покупці послуг, інструментами, як і в випадку будь-яких інших послуг — контрактуальна діяльність.
В першому та четвертому випадках зі списку вище монопольна ціна є нижчою за конкурентну, тому, зрозуміло, до них не потрібно вживати ніяких заходів. Про те, як боротись з шостим випадком, були всі попередні дописи, і будуть наступні, тому в цьому дописі я цю тему не зачіпаю. П’ятий випадок, як показує практика, є нежиттєздатним без домішків випадку номер шість. Залишаються другий та третій: просторова та ресурсна монополія. З ресурсною монополією, якщо така утвориться (а це рідкісний і, як ми зауважили, не однозначно шкідливий випадок), схоже, нічого зробити не можна: будь-яка спроба її ліквідувати обійдеться дорожче, ніж платити монопольну ціну. А от територіальна монополія легко уникається за допомогою сервітуту — договору щодо часткового права користування чужою територією (скажімо, з метою прокладання комунікацій, або навіть банально потрапити до себе додому через чужу землю). Думаю навіть, що в багатьох місцях найпоширеніші варіанти сервітуту будуть включені в «законодавство» судів за замовчуванням (от в Техасі — навряд чи, а у нас — дуже ймовірно). В такому режимі антимонопольний захист виявляється просто частиною судового захисту.
| ← ч.9. Армія. Конфлікт приватної особи з державою | ч.10. Антимонопольна діяльність | ч.11. Протекціонізм → |
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-01-03 04:18 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-03 06:08 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-04 07:27 am (UTC)Хотя это объяснение, пожалуй, слишком сложно для меня ) например, не совсем понимаю, как процент на капитал связан с так называемой "нормой прибыли" - т.е., грубо говоря, с чистым доходом владельца бизнеса в отношении к обороту. Многие считают, что по разным причинам для западного бизнеса приемлема гораздо меньшая норма прибыли, в то время как наши предприниматели за условные 5-10% работать не согласны. Причем это наблюдается и не в монополизированных сферах деятельности. Поясните? Или я исхожу из неверного понимания рынка?
И еще вопрос: куда Вы отнесете такие монополии, как, например, "Российские железные дороги" или экс-РАО ЕЭС (те же наши ТГК)? Неужели к 4-му пункту?
no subject
Date: 2013-01-04 07:46 pm (UTC)>Многие считают, что по разным причинам для западного бизнеса
>приемлема гораздо меньшая норма прибыли, в то время как наши
>предприниматели за условные 5-10% работать не согласны.
Здесь много причин. Для начала, естественный процент на капитал действительно имеет свойство со временем снижаться, потому что сначала капитал вкладывается в наиболее прибыльные формы деятельности, и только когда они исчерпаны, вложения попадают в менее прибыльные. Поэтому по мере накопления капитала процент действительно снижается. Можно ещё сказать (что то же самое), что богатый человек более спокойно относится к необходимости ждать, и, соответственно, по мере роста богатства общества процент (награда за временный отказ от благ) уменьшается.
Если между странами нет барьеров для движения капитала, нормы процента в них выравниваются, но я не уверен, что приток капитала в Россию / Украину вполне свободен (у нас любят говорить об "утекании прибыли за границу", забывая, что приток капитала позволяет сегодня иметь то, что своими силами мы бы получили только через десятилетия).
Второе: инфляция у нас несколько повыше, чем на Западе, почему норма прибыли повышается на столько же (если быть точным, то на величину ожидаемой инфляции).
Третье: предпринимательская деятельность сопряжена с гораздо большими рисками, то есть разброс возможных исходов некоторой затеи шире. Поэтому успешные предприятия имеют бОльшую прибыль.
Четвёртое: что-то мне подсказывает, что в статистическую графу "прибыль предприятий" попадают все откаты и прочие взятки, связанные с их деятельностью, потому что как прибыль они попадают на предприятия вбелую, а уходят вчёрную.
no subject
Date: 2013-01-05 07:53 am (UTC)На первую причину из Вашего ответа я возражу, потому что целый ряд именно одних и тех же видов товаров обходится конечному потребителю на Западе дешевле, нежели потребителю у нас. Пример - автомобили: по-видимому, "техническая" себестоимость какого-нибудь FIAT будет выше такой же себестоимости "Лады" или ЗАЗ (зарплаты, электроэнергия и другие ресурсы у них дороже и выше, чем у нас), а отпускная цена автомобиля выше у нас.
Но остальные пункты Вашего ответа (особенно третий и четвертый) достаточно хорошо объясняют эту разницу норм прибылей и цен.
no subject
Date: 2013-01-05 12:36 pm (UTC)Ну на автомобили, положим, есть большие ввозные пошлины, здесь даже искать государственное вмешательство не нужно - вот оно.
no subject
Date: 2013-01-05 03:31 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-05 03:33 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-05 04:48 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-04 07:52 pm (UTC)no subject
Date: 2013-01-05 08:12 am (UTC)Согласен. Но РЖД не согласовывала и не строила, а получила все хозяйство в наследство от СССР. Вместе с тем цены на билеты (а также на грузоперевозки) держит такие, будто надо еще лет 100 выплачивать кредиты ;) а государство если и вмешивается, то только в пользу РЖД (чего стоит одна затея с "Сапсаном", из-за которой пострадала заметная часть населения центральных областей).
на какие препятствия натолкнётся предприниматель, решивший заняться производством и распределением электроэнергии?
Думаю, ему будут активно препятствовать с получением разрешений, причем с использованием "административного ресурса". Одной из вероятных причин считаю нежелание терять доход от продажи электроэнергии по завышенным ценам (в нашей Нижегородской области при наличии ТЭЦ, работающих на природном газе, стоимость 1 квт-ч для населения составляет 4.84 руб., что сравнимо со стоимостью электроэнергии в больших городах США).
При этом монополист не только поднимает цены, но с попустительства регулирующих органов ухудшает условия покупки электроэнергии для потребителя (например, с января радикально сократили продолжительность действия льготного тарифа, при этом переложив бремя перепрограммирования электросчетчиков на конечных потребителей).
Впрочем, всё это просто практические наблюдения, почти не подтвержденные теорией.
no subject
Date: 2013-01-05 06:13 pm (UTC)Вообще говоря, для того, чтобы узнать, относится ли РЖД к типу 4, надо было бы посмотреть, как сложатся обстоятельства в отсутствие дотаций и регулирования - появятся ли конкуренты. Но такой эксперимент мы провести, к сожалению, не можем.
no subject
Date: 2013-01-06 07:28 am (UTC)А можно ли считать дотациями от гос-ва в пользу РЖД тот факт, что гос-во недостаточно развивает государственную сеть автодорог, являющуюся прямым конкурентом железным дорогам?
no subject
Date: 2013-01-06 11:43 am (UTC)