ichthuss

Із циклу «Роздержавлення».

В цьому записі мені хотілось обмежитись одним словом: «інтернет», але напишу трохи більше.

Як ми бачимо на прикладі того самого інтернету, ніякої проблеми в приватній реалізації інфраструктурних проектів немає. Немає причин, чому електрика, водо- та газопостачання, водовідведення, опалення не можуть надаватись так само, через приватних операторів. Зазвичай питання виникають лише щодо транспортної інфраструктури, в основному в зв’язку з побоюваннями щодо монополії, тому зупинюсь на цьому питанні детальніше. Решта інфраструктури, сподіваюсь, питань не викличе.

В попередніх записах йшлося про те, що питання територіальної монополії (а саме таку монополію може утворювати транспортна інфраструктура) може бути розв’язане шляхом укладення договорів сервітуту (спільного використання). Іншими словами, цінність будь-якої ділянки землі визначається не тільки її властивостями, а і тим, наскільки складно підвести до неї різноманітні комунікації. Тому власнику ділянки вигідно перед її продажем укласти договори сервітуту з власниками сусідніх ділянок, навіть заплативши їм певну суму. Звісно, при покупці ділянки доведеться потурбуватись про те, щоб з’ясовувати ці деталі. Але, наскільки мені відомо, зараз ситуація не є простішою, і можливості підведення комунікацій так само доводиться враховувати при покупці ділянки, тільки замість сервітутів доводиться з’ясовувати різноманітні генплани. Таким чином, якщо це питання, звісно, турбує придбавачів ділянки, оператори інфраструктурних послуг не стануть монопольно завищувати ціну, тому що гарно укладені договори сервітуту завжди дозволять клієнтам зорганізувати альтернативну лінію (дорогу, трубу чи що там), допустивши на ділянку конкурентів.

Питання, як перейти до такого режиму з нинішньої ситуації, можна обговорювати, бо тут можливі різні рішення. Найпростіше, звісно, мати справу із забудованими з нуля територіями: вони від початку можуть (і мають) обслуговуватись на цілковито приватній основі. Наприклад, зараз в висотних житлових новобудовах дуже популярним рішенням є т.зв. когенерація: невелика модульна повністю автоматична ТЕЦ потужністю до кількох мегават: вона значною мірою покриває потребу будинку в електриці та теплопостачанні, це виходить помітно дешевше, ніж купувати електрику та тепло з мереж. Приватизація існуючих мереж і виробників — завдання дещо політично складніше, але цілковито реальне. Почати треба, без сумніву, з Нафтогазу — мало інфраструктурних монополій приносять таку шкоду, як він. Якщо вести мову про комунальні і дорожні мережі, то зараз приватизація натикається на політичну неможливість через те, що люди сприймають їх, як «безкоштовні» блага. Щоб уникнути такого політичного конфлікту, потрібно питання ставити так (приміром, на референдумі): або «безкоштовна» інфраструктура і податки на неї, або приватизація (з розданням грошей платникам податків) і звільнення від інфраструктурного оподаткування. В такій ситуації люди, звісно, зможуть зробити виважений вибір.

← ч.11. Протекціонізм ч.12. Інфраструктура Інтермедія-2. Грошова маса, депозит, кредит та кризи. →