Від монополії до ринку: нормоконтроль

[ichthuss]

Із циклу «Роздержавлення».

Демонополізувати нормоконтроль дуже просто: потрібно, щоб наслідком проваленої перевірки санстанції, пожежної та інших рекетирів було, як максимум, вивішування таблички «Увага! Заклад не відповідає вимогам санепідембанди!».

Нормоконтроль, або перевірка відповідності якості продукту, послуги чи процесу деякому стандарту, потрібен споживачу цього продукту чи послуги. Тому споживач, і тільки він повинен вирішувати, який саме контроль над виробником йому потрібен. Саме він має вирішувати, чи варті накладні витрати, що пов’язані з контролем, того покращення якості, яке цей контроль дає. Простіше кажучи, споживач повинен мати можливість вибрати: споживати дешевший несертифікований товар, чи дорожчий товар з підтвердженою будь-ким якістю.

Цей «будь-хто», або, інакше кажучи, поставник стандарту/методики, має свій бізнес і свій продукт. Цим продуктом є стандарт, цінність якого як бренду визначається тим, наскільки поставник зміг переконати населення в тому, що сертифікація виробника справді свідчить про якість його продукції. На сьогоднішній день прикладом такого стандарту є ISO 900x — багато хто вимагає від своїх контрагентів дотримуватись цього стандарту, і він є свого роду брендом, значок якого вивішують на продуктах в рекламних цілях. Різного роду професійні сертифікати теж є приватними брендами, цінність яких полягає в реальній високій якості сертифікованих спеціалістів. Ще приклад: кошерність продуктів теж з деяким успіхом просувають як бренд. Такими самими брендами повинні стати значки: «Перевірено санстанцією» або «Київським Приватним Сертифікаційним Центром Харчової Промисловості», «Безпечно згідно висновку пожежного нагляду», «Рекомендовано міністерством освіти для учнів 7-го класу» та їх приватні аналоги. При цьому перевірка має проводитись не за бюджетний кошт, а за кошт підприємства, що сертифікується, і за його бажанням.

Важливе зауваження: якщо людина сама не може оцінити необхідності використання сертифікованих продуктів, до вибору сертифікованих продуктів людину може підштовхувати інший її контрагент. Скажімо, медичне страхування для людини, що вживає лише сертифіковані продукти харчування, може коштувати помітно дешевше.

В результаті:

• У контролюючих органів повністю зникає мотивація «придертись, щоб злупити грошей». Їхні претензії до організації будуть вигідні їм самим лише в тому випадку, якщо вони реально покращують якість контрольованого продукту, з точки зору споживачів.
• З’являється різноманіття рівнів якості замість сучасного єдиного монопольного рівня. Бідні можуть вибирати доступні продукти з більш поверхневим контролем, багаті — дорожчі з ретельнішою перевіркою.
• З’являється різноманіття типів перевірки якості. У мене, скажімо, немає ні найменшого бажання, щоб мої продукти харчування перевіряли на наявність генетично модифікованих організмів або синтетичних домішок. Звільнені кошти хай краще направлять на перевірку безпечності вживаних технологій. Хтось, навпаки, бажає вживати мінеральну воду з наклейкою «без ГМО» і має на це повне право.
• Найголовніше — система починає працювати в інтересах покупця, без всяких складних політичних торгів і інших наявних зараз маразмів.

← ч.14. Інтелектуальна власність

ч.15. Нормоконтроль

ч.16. Міжнародне представництво, дипломатія →

Comments

[noddeat.livejournal.com]

Україна — це все-таки приклад відсутності державного нормоконтролю, яка, в свою чергу, випливає з відсутності відповідальності.

В багатьох випадках це, все-таки, питання життя і смерті. Тобто, власник приміщення може не пройти ніяку інспекцію, але якщо буде пожежа, і люди загинуть, бо не зможуть евакуюватися, він повинен за це відповідати.

То само з виробником автівки, якщо подушки в потрібний момент не вистрелять, наприклад. Якщо він буде за це відповідати, то він буде примушувати сам людей проходити техогляди, без участі держави.

[ichthuss]

>Україна — це все-таки приклад відсутності державного нормоконтролю...

Україна — це той самий випадок, коли державу не дошукаєшся, коли вона потрібна, і не сховаєшся від неї, коли вона непотрібна. Тобто користі від державного "нормоконтролю" нам ніякого, але гроші з підприємств вони луплять вправно.

>Тобто, власник приміщення може не пройти ніяку інспекцію, але якщо буде пожежа,
>і люди загинуть, бо не зможуть евакуюватися, він повинен за це відповідати.
>
>То само з виробником автівки, якщо подушки в потрібний момент не вистрелять, наприклад.

Загалом, підтримую, з тим зауваженням, що, як я писав раніше, законодавчі норми мають вироблятися судом на конкурентній основі. Втім, думаю, подібні положення будуть фігурувати у нормативній базі абсолютної більшості, якщо не всіх, судів. Окрім, хіба що, тих, "під якими" будуть всілякі заклади для найбідніших, де у клієнта більше шансів вкоротити собі віку недоїданням через переплати за додаткову "безпеку".