Про фашизм і фашизацію

[ichthuss]

Слово «фашист» набуло в наших краях дещо специфічного значення. Коли когось називають фашистом, найімовірніше, йдеться про те, що названий поводиться агресивно, а той, хто використовує це слово, побоюється цієї агресії та/або не бачить можливості її уникнути. Словом, «фашист» стало синонімічним до переносного значення слова «окупант», що цілком зрозуміло з історичної точки зору, але не має ніякого відношення до політичного фашизму. Тому мені здається, що в наших умовах краще говорити про фашизм не як про ідеологію, а як про метод та процес. Тобто значно кориснішим для пояснення суті явищ є слова «фашизація» та «фашизоїдність», а не «фашизм» чи «фашист».

Зразу зауважу, що я в цьому тексті не робитиму різниці між фашизмом і націонал-соціалізмом. Не тому, що різниці між ними немає, а тому, що ця різниця нас в рамках поставленого питання не цікавитиме. Також описані тенденції в переважній більшості притаманні більшовизму.

Фашизм як політичний метод полягає, в першу чергу, в популістичній травлі певної групи людей як джерела всіх проблем. При цьому «ми» як щось єдине протиставляється, з одного боку, «їм» як ворогам всіх «нормальних» людей, з іншого — окремій людині, що відділяє себе від цього самого «ми». Тобто фашизм — ідеологія принципово а) колективістська, б) агресивно-мілітаристська, в) емоційно-популістично орієнтована, з часом — істерична.

Фашизація як суспільний процес полягає в тенденції людей до пошуку винних у їх проблемах груп, з одного боку, та пошуку можливості згуртуватися з іншими для спільної боротьби зі знайденими ворогами. При цьому «своя» сторона розглядається не як партнери, а як соратники, друзі по зброї — тобто об’єднання цінується не саме по собі, а як інструмент в силовому протистоянні третій стороні. Замість діалогічності та співпраці, цінностями об’єднання вважаються однодумство та єдність. Зрозуміло, що на такому підґрунті легко розквітають месіанські сподівання, і, як наслідок, люди можуть захоплено кинутись в обійми чергового вождя.

Щодо наступного абзацу я довго сумнівався, включати його в текст чи ні, і вирішив, що для повноти розкриття питання він все ж потрібний. Тому зауважу, що фашизом не є.

Фашизм, як суспільне явище, не може бути насаджений зверху. Фашистська влада завжди є відповіддю на прагнення населення. Тому, скажімо, наш нинішній уряд є яким завгодно — окупаційним, клановим, корупційним, але не фашистським. Найстрашніший ворог, якого вони змогли знайти – папередники – ніяк не тягне на об’єкт загальної ненависті, на кому люди могли б зривати негативні емоції шляхом травлі. Колективізму в їх діях практично немає, не враховуючи етатизм. Істероїдності — нуль. Словом, якщо хтось з наших політиків гранично далекий від фашизму, то це вони. Не сприйміть за похвалу, звісно.

Політичний метод фашизму та суспільна фашизація, хоча вони є окремими процесами, сильно доповнюють одне одного за принципом позитивного зворотнього зв’язку: фашизоїдне суспільство робить ефективною фашистську політичну риторику, а політичний фашизм через свою популистичність легко підхоплюється масами. Тому в суспільному діалозі варто дуже уважно слідкувати за ознаками фашизації — чи не охоплює суспільство колективний анти-(підстав_своє) екстаз. На жаль, Україна досить близька до цього, а Росія взагалі йде по грані. І якщо за діагноз «фашист» людина, що піддалася такому віянню, запише нас у вороги і не стане слухати, то, можливо, до опису наявних тенденцій як «фашизації» вона прислухається з трохи більшою ймовірністю. Принаймі, мені дуже хотілося б у це вірити.

Comments

[reputsa.livejournal.com]

так,в нас олігархія. Але наслідком цього може бути з великою ймовірністю буде фашизм.

[ichthuss]

Так, у нас населення справді досить фашизоїдне. Попадеться "лідер" - і тут країна точно не застрахована.

Не зовсім впевнений щодо причинно-наслідкових зв'язків (точніше, зовсім не впевнений). Не думаю, що фашизоїздість населення можна виводити напряму з нашої феодальної олігархії.