Про цинізм
Jun. 8th, 2008 02:37 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ichthussНас часто лякають цинізмом. Достатьно заклеймити якусь ідею цинічною — і це переконає аудиторію у тому, що така ідея є неприпустимою. Чи справедлива така оцінка цього явища? Давайте розглянемо декілька прикладів класичних цинічних фраз.
Що ж спільного в цих фразах? Якщо відкласти вбік емоційну оцінку, то виявиться, що кожна з цих фраз є цілком розумною. В першій характеризується своєрідна особливість людського сприйняття інформації, яка проявляється у тому, що людина психологічно не здатна сприймати тисячі трагедій одночасно, і, не маючи також підстав виділити серед них якусь одну, повністю абстрагується від емоційного сприйняття ситуації, залишаючи лише сприйняття аналітичне. Друга говорить, що існують ситуації, в яких варто поступитися деякими речима в процессі досягнення мети, якщо мета того варта. Третя — стверджує, що пенсіонери, інваліди та хворі не приносять економічної користі нації.
Всі ці твердження є незаперечними, однак фрази сприймаються вкрай негативно. Причина, очевидно, лежить в емоційній складовій сприйняття. Розглянемо її.
Перша фраза викликає думки про бездушність її автора, який відмовляється сприймати трагедію тисяч навіть тою мірою, якою сприймав трагедію однієї людини. Однак звинуватити його в цьому не можна — дійсно, не може ж людина виховати себе пропорційно сприймати трагедії тисяч — вона просто такого не витримає. Сприймати ж їх рівно тою ж мірою, що і трагедію однієї людини було би вкрай дивно. Є, щоправда, тонкий нюанс, який полягає в тому, що людина при такому сприйнятті може (якщо буде наділена владою) гратися людськими життями занадто легковажно. Однак сама фраза цього в собі не несе, це уже екстраполяція фрази з урахуванням особистості автора.
Друга фраза. Тут очевидно — все залежить від того, яка мета і які засоби. Скоріш за все, така фраза буде приводитись для виправдання засобів, які суттєво йдуть врозріз із загальноприйнятою мораллю. Наприклад, вбивство політика задля збереження миру абощо. Тонкий нюанс полягає в тому, що людина, як правило, не здатна оцінити реальні плюси мети і мінуси засобів, тому в цих випадках занадто великий ризик перейти межу. Однак є випадки, коли суспільство признає за кимось право на подібні цинічні рішення (наприклад, рішення полководця відправити тисячу чоловік на вірну смерть).
Третя. Слово «нахлібник» має виражену негативну емоційну складову. Людина, яка побудувала фразу таким чином, скоріш за все, поведе дискусію у напрямку необхідності визнання шкідливості надмірного опікування цими категоріями громадян. А ця думка уже є дійсно малоприйнятною. Цінність особистості визначається не економікою. Однак знову маємо проблему не у фразі, а у її екстраполяції.
Словник трактує цинізм як відверте зневажливе ставлення до моральних цінностей. Проте, як ми бачимо, цю зневагу найчастіше за автора додумуємо ми самі. Доцільність такого додумування досить сумнівна. Якщо автор хотів щось сказати, він це скаже. Якщо не хотів, то звинувачувати його зарано.
Я взагалі вважаю, що звинувачувати в цинічності сказаного безглуздо. Якщо фраза містить неприйнятні положення, то автора можна звинуватити не в цинізмі; якщо не містить, проте виглядає цинічною, можна вимагати у автора пояснень — з’ясувати, чи мав він на увазі щось неприйнятне, чи це наші домисли. Сам же цинізм не говорить ні про що.
- «Одна смерть — це трагедія, тисячі смертей — це статистика».
- «Мета виправдовує засоби».
- «Пенсіонери, інваліди та хворі є нахлібниками на шиї нації».
Що ж спільного в цих фразах? Якщо відкласти вбік емоційну оцінку, то виявиться, що кожна з цих фраз є цілком розумною. В першій характеризується своєрідна особливість людського сприйняття інформації, яка проявляється у тому, що людина психологічно не здатна сприймати тисячі трагедій одночасно, і, не маючи також підстав виділити серед них якусь одну, повністю абстрагується від емоційного сприйняття ситуації, залишаючи лише сприйняття аналітичне. Друга говорить, що існують ситуації, в яких варто поступитися деякими речима в процессі досягнення мети, якщо мета того варта. Третя — стверджує, що пенсіонери, інваліди та хворі не приносять економічної користі нації.
Всі ці твердження є незаперечними, однак фрази сприймаються вкрай негативно. Причина, очевидно, лежить в емоційній складовій сприйняття. Розглянемо її.
Перша фраза викликає думки про бездушність її автора, який відмовляється сприймати трагедію тисяч навіть тою мірою, якою сприймав трагедію однієї людини. Однак звинуватити його в цьому не можна — дійсно, не може ж людина виховати себе пропорційно сприймати трагедії тисяч — вона просто такого не витримає. Сприймати ж їх рівно тою ж мірою, що і трагедію однієї людини було би вкрай дивно. Є, щоправда, тонкий нюанс, який полягає в тому, що людина при такому сприйнятті може (якщо буде наділена владою) гратися людськими життями занадто легковажно. Однак сама фраза цього в собі не несе, це уже екстраполяція фрази з урахуванням особистості автора.
Друга фраза. Тут очевидно — все залежить від того, яка мета і які засоби. Скоріш за все, така фраза буде приводитись для виправдання засобів, які суттєво йдуть врозріз із загальноприйнятою мораллю. Наприклад, вбивство політика задля збереження миру абощо. Тонкий нюанс полягає в тому, що людина, як правило, не здатна оцінити реальні плюси мети і мінуси засобів, тому в цих випадках занадто великий ризик перейти межу. Однак є випадки, коли суспільство признає за кимось право на подібні цинічні рішення (наприклад, рішення полководця відправити тисячу чоловік на вірну смерть).
Третя. Слово «нахлібник» має виражену негативну емоційну складову. Людина, яка побудувала фразу таким чином, скоріш за все, поведе дискусію у напрямку необхідності визнання шкідливості надмірного опікування цими категоріями громадян. А ця думка уже є дійсно малоприйнятною. Цінність особистості визначається не економікою. Однак знову маємо проблему не у фразі, а у її екстраполяції.
Словник трактує цинізм як відверте зневажливе ставлення до моральних цінностей. Проте, як ми бачимо, цю зневагу найчастіше за автора додумуємо ми самі. Доцільність такого додумування досить сумнівна. Якщо автор хотів щось сказати, він це скаже. Якщо не хотів, то звинувачувати його зарано.
Я взагалі вважаю, що звинувачувати в цинічності сказаного безглуздо. Якщо фраза містить неприйнятні положення, то автора можна звинуватити не в цинізмі; якщо не містить, проте виглядає цинічною, можна вимагати у автора пояснень — з’ясувати, чи мав він на увазі щось неприйнятне, чи це наші домисли. Сам же цинізм не говорить ні про що.
