«Главное — чтоб жизнь бурлила!». © Масяня

[ichthuss]

Однією з небезпечних і шкідливих ідей Нового часу є ідея, яку я б умовно назвав «світоглядом романтизму». Зразу поясню: в романтизмі як способі емоційного сприйняття навколишнього світу нічого поганого немає, це здоровий і потрібний погляд. Я ж кажу про ідею, нібито основою сенсу людського існування є емоції та почуття. Її популярність зрозуміла: митці, починаючи з Ренесансу, вбачають свою роботу в тому, щоб тим чи іншим чином збуджувати людські почуття, і для них такий світогляд є більш ніж зручним і доволі природнім. Тому в культурному просторі ця ідея швидко зайняла позицію ледве не самоочевидної істини.

Чому я вважаю її шкідливою? Здається, десь мені зустрічалась фраза, що почуття — гарні слуги, але погані хазяї. (Втім, можливо, ця фраза була про щось інше; однак до почуттів вона в будь-якому разі гарно застосовна). Складно придумати щось менш достойне людини, ніж жити під повною владою своїх гормонів і ендорфінів. Більше того, зводячи цінність життя до емоцій та пристрастей, ми неминуче приходимо до знецінення життя людини, з тої чи іншої причини позбавленої активного емоційного життя. Звісно, не можна не погодитись, що міщанське та офісно-планктонне існування позбавлено значної частини задоволення від життя і цим убоге, але презирливе ставлення до нього красиве тільки у книжках, в реальності ж воно, як правило, призводить до жалюгідних результатів. Думаю, важко буде навіть приблизно оцінити кількість життів, зламаних лише через те, що людям навіяне нетерпиме ставлення до буденного існування.