Замітки про ввічливість. Теоретичний відступ.

[ichthuss]

Мені закидають, що я виводжу деякі правила ввічливої поведінки, але що таке ввічливість — не говорю і звідки беруться ці правила, не уточнюю. Виправляюсь.

Ввічливість для мене — форма поведінки, метою якої є мінімізувати незручності для оточуючих у тих випадках, коли особливих труднощів це не становить. До ввічливості можна віднести:

1) виконання загальноприйнятих формальних правил «ввічливості». Така поведінка, хоч і є ритуальною, все ж часто може бути віднесена до ввічливої. Наприклад, якщо людину про щось попросити і не вжити при цьому ввічливих ритуальних слів на кшталт «будь ласка», прохання прозвучить як наказ, що однозначно створить людині деякі незручності;

2) виконання сформованих особисто правил ввічливої поведінки. При цьому ці правила зовсім не обов’язково мають бути загальноприйнятими чи хоча б загальновідомими. Людина може зовсім не помічати, що по відношенню до неї хтось дотримується таких правил. Саме про такі правила — мій цикл;

3) ввічлива поведінка «по ситуації» в унікальному положенні. Якщо мати навички формування для себе правил з другого пункту, то потрібні шаблони поведінки автоматично утворюються в голові, навіть не потрібно особливо задумуватися.

Зауважу, що два останні пункти не можна звести до такту, тому що такт — це характеристика лише ввічливості при спілкуванні, та і то не всякої. Скажімо, із двох написаних на даний момент частин циклу в обох йдеться про ввічливе спілкування, однак до тактовного спілкування можна з натяжкою віднести хіба що другу.

Comments

со своим уставом в чужой монастырь

[kurinn.livejournal.com]

То есть Вы стараетесь не создавать неудобства окружающим по собственноручно сформулированным правилам? Как-то это не очень логично и, на мой взгляд, напоминает: «со своим уставом в чужой монастырь».

Re: со своим уставом в чужой монастырь

[ichthuss]

>Как-то это не очень логично и, на мой взгляд, напоминает:
>«со своим уставом в чужой монастырь».
Чесно скажу, не без цього. Саме тому я, перш, ніж відкинути зі своєї практики деяке загальноприйняте правило ввічливості, намагаюсь розібратись, звідки у нього ноги ростуть. Поки мені це не вдалося, я користуюсь ним ритуально, щоб нікого не образити. Ну а коли я розбираюсь з його походженням, я уже можу сам визначити, коли є сенс його застосовувати, а коли немає.

Крім того, я уважно стежу за тим, які думки щодо ввічливої поведінки висказують люди навколо. Якщо я почую щось таке, про що раніше не задумувався, але що виглядає логічно і послідовно, то я тут же зорієнтуюсь щодо цього правила. Тому що сам передбачити всі випадки я, звичайно, не можу, але розсудити по кожному конкретному, яка поведінка буде ввічливою, цілком можливо.

Re: со своим уставом в чужой монастырь

[kurinn.livejournal.com]

А я думал, что-то вроде: «делай другому так, как хотел бы, что бы другие делали тебе».