Про американську мрію і нью-йоркське метро

[ichthuss]

Західній цивілізації притаманний культ успіху. Американська мрія — це коли хлопець з простої сім’ї досягає вершин соціальної ієрархії власними силами. Тих, хто не зміг заробити на дім—автомобіль, називають невдахами. Для нас більш характерна інша позиція — «бідність — не порок». Бідним бути не соромно. Тільки в такій країні — де бідна людина — теж людина — могла зародитися спроба побудувати комунізм. Нашим суспільством положення «бідний, як всі» сприймається як цілком достойне.

У нас на людей, котрі гидують їхати в електричці, дивляться як на жлобів. Вони у нас жлобами і є — просто тому, що у нас це називається жлобством. У нас нормально сприймають, що людина харчується в їдальні общєпітовского зразка. А от в булочну наші люди на таксі не їздять.

Показовий момент: якщо наше метро — це дуже цивілізоване місце, то нью-йоркське, скажімо — бандитська територія. Тому що метро — це надзвичайно ефективний і тому дуже бюджетний вид транспорту, проте транспорту громадського — який їде туди, куди йому написано, а не туди, куди ти хочеш. В Нью-йорку, якщо в тебе немає навіть автомобіля або грошей на бензин, то ти уже майже наркоман-алкоголік-ледар, і туди тобі й дорога. А у нас досі в метро можна їздити спокійно, і ні з кого від цього корона не впаде.

Суспільство, яке не цькує бідняків, не буде так ефективно розвиватися, як те, котре цькує. Але, можливо, почуватиме себе від цього не гірше.

Comments

[ichthuss]

>то що ж тоді важливіше розвиток чи почуття в суспільстві?
Не просто розвиток, а економічний розвиток. В такій постановці питання — ніщо не важливіше. Від того людині добре, і від того добре. Хай суспільство просто осмислено вибирає.