Про шлюб

[ichthuss]

Навіяно ось цим тредом.

Чому я вважаю, що шлюб має оформлюватися офіційно? Частково я вже піднімав це питання у записі на захист форми. Однак цим питання не вичерпано — адже можна розглядати шлюб без державного оформлення як своєрідну форму, що будується без участі держави, подібну, скажімо, до дружби. Така позиція мала би право на існування, якби не один момент: ключовою умовою нормального існування деякої форми є більш-менш однакове її розуміння у межах культури, в якій вона застосовується.

Коли мова йде про дружбу, то, як правило, учасники цієї форми розуміють її приблизно однаково. Коли говорять «ми будемо жити без штампа», то, як показує практика, чоловіки і жінки розуміють це з серйозними розбіжностями. Принаймі, опитування зажди показують, що заміжніх жінок у нас більше, ніж одружених чоловіків. Це можна розглядати як відмінність «чоловічої» та «жіночої» культур (тобто як вихід форми за межі культури, в якій вона може застосовуватися), однак суті це не змінить — за такою «формою» фактично ховається серйозне лицемірство. А формат співіснування, в якому свої обов’язки сприймаються сторонами по-різному, ні до чого доброго, як правило, не приводить. Тому варто або побудувати зрозумілу обом форму співіснування, або не будувати такої форми взагалі.

Змушений, щоправда, відмітити, що традиційний шлюб сьогодні також може сприйматися у дуже широких варіаціях, тому він аж ніяк не гарантує однакового ставлення подружжя до їх співіснування. Однак все ж таки він не містить (або містить значно меншою мірою) такої суттєвої початкової розбіжності, як сприйняття чоловіком його як  «несерйозної» справи, а жінкою як «майже звичайного шлюбу».

Я свідомо не торкаюся питання, як, на мою думку, має виглядати традиційний шлюб — скажімо, які обов’язки він породжує. Ця тема теж цікава, але про неї я напишу іншим разом.

Comments

[ichthuss]

>Но почему такой формализм должен начинаться именно с сожительства?
В межах нашої культури саме зі сумісного проживання починається етап відносин, починаючи з якого, умовно кажучи, «назад шляху немає».

>Почему, например, не с признания в любви? Это ведь тоже очень важный этап, который, фактически,
>знаменует начало отношений между мужчиной и женщиной.
Освідчення у коханні знаменує собою початок періоду «побачень», який функціонально замінив собою період заручин і який розглядається суспільством як стан, коли парі, по можливості, ніхто не заважає побудові відносин, однак остаточної певності, що їхні відносини — це серйозно, ще немає.

>А на счёт лицемерия, то как по мне, в большинстве случаев, сюда очень подходит пословица: «меня
>обманывают, а я обманываться рад». Т.е., человек всё понимает, но что-то толкает его
>потворствовать лицемерию. Вот с этим стоит бороться, но против сожительства я не имею ничего против.
Матеріалісти стверджують, що буття визначає свідомість. Погодитись з ними я не можу, але заперечивати, що навколишнє буття дуже значною мірою впливає на свідомість, також не можна. Часто найпростіший і найефективніший спосіб змінити своє ставлення до чого-небудь полягає у тому, щоб почати діяти так, ніби ти уже маєш це нове віднощення. Тому боротися з власним лицемірством шляхом формалізації відносин — ефективний засіб, звичайно, якщо не плутати засіб з метою. Крім того, формалізм важливий для самоконтролю, насправді серйозних причин _не_ формалізувати свої відносини я, в принципі, і не можу придумати, тому своє небажання йти до РАГСу слід детально проаналізувати.