Алгеброю гармонію

[ichthuss]

А, власне, що таке музика?

Я дотримуюся в цьому питанні досить консервативних поглядів. Для мене музика — це звукове мистецтво, що ґрунтується на використанні гармонії, ритму та мелодії (інтонації).

Гармонія — це, спрощено кажучи, акордова послідовність, на якій тримаються всі партії твору. Навіть до одноголосних мелодій зазвичай легко можна підібрати акордову послідовність, на яку ця мелодія лягає, тобто гармонія, хоч явно і не присутня, слухачем відчувається.

Ритм — ну тут все зрозуміло — побудована на часових інтервалах, як правило, базованих на ступенях двійки (рідше — трійки та інших чисел), структура послідовності звуків.

Мелодія — послідовність звуковисот, накладених на ритмічну структуру. Як правило, одноголосна, хоча бувають варіанти.

Тепер подивимось, що з уього цього слідує. Ну, наприклад, всі класичні твори, безперечно, чітко підпадають під таке визначення — вони містять і цікаву гармонію, і драйвову ритмічну структуру, і цікаві, яскраві мелодії. Якщо взяти, скажімо, обрядові танці африканських племен, то їхній «музичний супровід» за цими критеріями музикою назвати не можна — відсутня гармонійна складова. Хоча африканські ритми справді дуже драйвові, і звуковисотність в піснях присутня. Загалом, я би відніс їх до передмузичних звукових мистецтв.

З сучасною музикою ситуація цікавіша. Скажімо, рок більшою чи меншою мірою підпадає під це визначення: акордова структура чітко відслідковуєтся, хоча і часто буває спрощена аж до одного акорду на куплет і двох-трьох на приспів (особливо у піснях з рифовою структурою) і акценти деякою мірою зміщені з гармонії в бік ритму. Металл, наприклад, підпадає під визначення повністю. Ну, з джазом взагалі сумнівів, думаю, ні в кого не виникне.

З репом уже деякі сумніви при класифікації можуть виникнути. Однак відсутність вокальної мелодичної лінії ще не призводить до втрати всіх мелодій — залишається ще, як мінімум, лінія басова, тому реп я все ж до музики відніс би. А от електроніка уже відверто не включає в себе гармонію та мелодію як основні елементи. Ну, гармонію ще більш-менш інколи. Так, там зустрічаються мелодичні лінії і гармонічні ходи, але вони слугують скоріше як приправа до ритмічно-саундової основи. Часто можна помітити, що послідовність нот взагалі не складає мелодії — причому не лише в швидких арпеджіато, а і в випадках, які ніби-то формально можна було би вважати мелодією, але за цим не проглядається якоїсь музичної думки — приблизно як набір слабо зв’язаних слів не дають текстову думку. Складається враження, що автор просто забавляється з клавіатурою інструмента, втім, нічого поганого в цьому я не бачу.

Тут слід зауважити ось що: коли слухаєш, приміром, Шнітке, теж інколи складається враження, що це забавки малої дитини. Але це забавки з гармонією, забавки з ритмом і забавки з мелодією. В електроніці ж спостерігаються забавки з окремими нотами. Тому Шнітке я безумовно відношу до музики. Електроніку ж я б назвав постмузичним видом звукового мистецтва.

Таке мистецтво не лише має право на існування, воно мені багато в чому подобається, однак музика мені все ж більш цікава.

ЗІ Ну і про попсу. Там присутні і гармонія, і ритм, і мелодія. Не вистачає мистецтва.

Comments

[stolen-fire.livejournal.com]

Мне кажется, что такая классификация возможна лишь для инструментальных партий. И то с большими оговорками, все же общее музыкальное пространство слишком сложно и разнообразно, чтобы подлегать простой классификации. Собственно, если брать песни, то они являют собой связку текст+музыка и в каждом стиле есть свои вершины и шедевры, которые далеко не всем придутся по вкусу. Ну и оценивать нужно тоже связку текста с музыкальной составляющей,ведь есть масса примеров великих мелодий с невнятно-примитивными текстами и масса гениальных стихов, исполняемых под простенький аккомпанемент. А воздействие от них может быть одинаково сильным.
Поп-музыка потому так и называется, что легка, проста и доступна каждому, но и там есть примеры качественной (Roxett, Richard Marx, E. John) и откровенно вторичной и коммерциализованной музыки (пример каждый сам может спокойно увидеть, включив любой музыкальный телеканал). Не секрет, что музыкальный вкус подавляющего большинства людей формируется политикой крупных радиостанций, которые стремятся лишь к прибыли, но отнюдь не к воспитанию вкуса к здоровой и небанальной музыке. Основа тут - мелодия, чем проще и "прилипчивее", тем лучше.
Хип-хоп и реп - весь смысл этих стилей в двух составляющих - мощный бит, цепляющий на уровне кишечного тракта + извилистая плавающая читка с кусачим, но осмысленным текстом, обычно на острую социальную тематику. По сути подхватил дух протеста у размякшего и отъевшегося рока и понес знамя бунтарства в массы. Мелодии часто вообще нет, ритм рулит.
Металл - тут все очень не просто, в принципе большинство песен можно назвать "песнями одной ноты" - поскольку они строятся вокруг тоники на открытых 5 или 6 струне и около "ми-минорных" и "ля-минорных" риффах. Но все не так просто - послушайте, например, соло песен Pantera "Cemetery Gates" и "Flood" - это, без преувеличения, уровень искусства. А тут уже есть и ритм и мелодия, у разных групп в разных пропорциях. Часто в одной песне может быть мелодичный припев и ритмовый куплет(Slipknot "Psychosocial").
Электроника - то что касается большинства современных ди-джеев, это просто кручение ручек пульта, даже без знания нотной грамоты. Эдакая работа с "черным ящиком" - нажал там, покрутил тут и получил прикольный звук. Собственно работы музыканта тут никакой, все делает послушная машина, один из европейских электронщиков, стоявший у истоков самого музыкального движения, в одном из интервью рассказывал, что творчества тут нет - только долгое и нудное экспериментирование с параметрами, ну и возможность развития состоит только в более быстром "железе", которые быстрее раскладывает функции на ряды Фурье.
На эту тему много рассуждений тут, читать интересно, но достаточно объемно:
http://forum.psyshine.org.ua/viewtopic.php?t=4756&postdays=0&postorder=asc&start=0&sid=e567f76fe6170dbdde122feb2e652a30