Про елітарне мистецтво
Jun. 20th, 2008 01:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ichthussНещодавно в процессі обговорення статті Пояркова піднялася тема мистецтва для меншостей. Я серед іншого зауважив, що музику Шнітке я зрозумів не з першого і не з другого разу, і що взагалі мало є людей, яким вона реально подобається (мова не про всю творчість Шнітке, у нього є речі, цілком зрозумілі «класичним» любителям класики, пробачте за каламбур). Однак його музика мені подобається, причому подобається насправді. Крім того, я також сказав, що для того, щоб його зрозуміти, були потрібні зусилля з мого боку, і що існує мистецтво, яке може бути зрозумілим лише меншості (я умисно не вживаю слово «еліта»).
Людям властиво плутати тепле і м’яке. Після таких заяв я був звинувачений у тому, що саме про це і писав Поярков. А він писав не про це. Він писав про те, що думати треба своєю головою і дивитися своїми очима.
Ризикну розкласти на дві купи явища, які відбуваються навколо такого «концептуального» мистецтва.
Мухи:
— Синдром голого короля (острах назвати речі своїми іменами), який призводить до тотального замовчування реальної думки глядачів, читачів, слухачів.
— Менеджментозна булька — роздування вартості (цінності) творів змовою експертів, «митців», буржуа-недоаристократів та ін.
— Снобізм — зневажливе ставлення людей, які вважають (обґрунтовано чи ні), що розуміють таке мистецтво, до тих, хто його не розуміє.
Котлети:
— Творчість «для своїх», зрозуміла тільки творчо близьким автору людям.
— Створення творів мистецтва, що потребують осмислення, деяких зусиль для їх розуміння
— Зусилля з боку глядача, напрямлені на те, щоб зрозуміти твори, піймати їх «фішку», і радість від того, що зусилля досягли мети.
Щодо перших двох «котлет» можуть виникнути питання — чи справді нормальним є така поведінка автора. Відповім так — цілком може бути нормальною: ну, наприклад, людина освоїла класичну школу свого мистецтва, але писати в такому стилі її не пре. В чому її можна звинуватити в такому випадку? Чи буде краще, якщо вона взагалі не писатиме? Звичайно, потяг до такої творчості може бути і проявом снобізму, однак тоді уже мова іде про мух і котлети укупі.
Крім того, зауважу ще і таке — навіть зараз класична музика, картини класиків та класичні літературні твори подобаються далеко не всім. Підозрію, що у той час, коли вони створювалися, відчутний відсоток тих, хто був здатний їх зрозуміти, був хіба що серед аристократії. Чи не пора нам звинуватити усіх класиків у снобізмі?
Підсумую — проблема починається не там, де пишуть для своїх, а там, де дуже хочуть стати «своїми».
Людям властиво плутати тепле і м’яке. Після таких заяв я був звинувачений у тому, що саме про це і писав Поярков. А він писав не про це. Він писав про те, що думати треба своєю головою і дивитися своїми очима.
Ризикну розкласти на дві купи явища, які відбуваються навколо такого «концептуального» мистецтва.
Мухи:
— Синдром голого короля (острах назвати речі своїми іменами), який призводить до тотального замовчування реальної думки глядачів, читачів, слухачів.
— Менеджментозна булька — роздування вартості (цінності) творів змовою експертів, «митців», буржуа-недоаристократів та ін.
— Снобізм — зневажливе ставлення людей, які вважають (обґрунтовано чи ні), що розуміють таке мистецтво, до тих, хто його не розуміє.
Котлети:
— Творчість «для своїх», зрозуміла тільки творчо близьким автору людям.
— Створення творів мистецтва, що потребують осмислення, деяких зусиль для їх розуміння
— Зусилля з боку глядача, напрямлені на те, щоб зрозуміти твори, піймати їх «фішку», і радість від того, що зусилля досягли мети.
Щодо перших двох «котлет» можуть виникнути питання — чи справді нормальним є така поведінка автора. Відповім так — цілком може бути нормальною: ну, наприклад, людина освоїла класичну школу свого мистецтва, але писати в такому стилі її не пре. В чому її можна звинуватити в такому випадку? Чи буде краще, якщо вона взагалі не писатиме? Звичайно, потяг до такої творчості може бути і проявом снобізму, однак тоді уже мова іде про мух і котлети укупі.
Крім того, зауважу ще і таке — навіть зараз класична музика, картини класиків та класичні літературні твори подобаються далеко не всім. Підозрію, що у той час, коли вони створювалися, відчутний відсоток тих, хто був здатний їх зрозуміти, був хіба що серед аристократії. Чи не пора нам звинуватити усіх класиків у снобізмі?
Підсумую — проблема починається не там, де пишуть для своїх, а там, де дуже хочуть стати «своїми».
Re: Ага :)
Date: 2008-06-20 08:57 am (UTC)Ага, тільки її наслідки часто відноситься до мух.
>Вот тут и интересно, какое же это всё таки осмысливание?
Толком відповісти важко, спробую на прикладах.
Багато століть художники знали, що вкрай важливе перше враження від картини — те, що сприймається у перші десяті долі секунди. За ці століття художники навчилися віртуозно малювати картини таким чином, щоби перше враження несло максимум корисного інформаційного навантаження. Потім з'явились імперсіоністи, які здогадалися малювати картини так, що окрім першого враження, нічого від неї і не залишається. Якщо цього не розуміти, картини імпресіоністів нормально сприйняти неможливо. Що це — знання технічного моменту? питання світогляду? смаку? :)
Сюрреалізм — творчий прийом, коли явища, які однозначно не можуть бути реальними, зображуються як реальні. Наприклад, момент з "Амелі", там, де вона розтікається по підлозі кафешки. Такого бути не може, але режисер сказав усе, що хотів сказати. Другий приклад — вірш Є. Плужника, написаний у 1927-му році. Сюр повний, не може такого відбуватися у місці відпочинку після роботи. Але поет, знаходячись у пивниці і розуміючи, що тут так само після роботи відпочивають кати з КДБ, не може собі цього не уявляти наочно.
В двух словах, в обох випадках треба погодитися з деякою умовністю, прийняти її (в першому — не розраховувати ні на що, крім першого враження; у другому — не розраховувати, що написане зображує дійсність), тоді цілком можна збагнути задум автора.
Re: Ага :)
Date: 2008-06-20 11:26 am (UTC)Вполне естественно! Были котлеты, на них слетелись мухи :)
Импрессионизм как по мне, не очень хороший пример. Всё же, даже не зная намерений импрессионистов, их картинами можно любоваться, т.е., они вызывают положительные эстетические чувства. В отличии, например, от абстракционизма.
На счет стихотворения. Автор вполне человеческим языком описывает свои переживания. Да, чтобы полностью понять смысл описанного, надо немного знать историю, но и незнание истории не изменит того, что автор использует достаточно красочно описывает свои мысли. А вот Блок.. :) Ну, я согласен, что это стихотворение показывает разницу, когда человек имеет какую-то информацию и не имеет. Но как по мне, эта дополнительная информация не много даст в плане нравится/не нравится. Разве что какому-то ярому коммунисту :)
Я всё же предлагаю вернуться к Шнитке :). Тем более, что ты говорил, что тебе он не сразу понравился. Так что же изменилось? Просто изменился вкус (например, в своё время (давно это было :)) я не особо переваривал тяжелый рок) или же ещё что-то повлияло (музыкальное образование)? И что именно вызывает ту эмоцию, о которой мы говорили (если ты помнишь :))?
Re: Ага :)
Date: 2008-06-20 12:07 pm (UTC)Поясни це нашим генсекам. Як показує практика, "фішку" піймати потрібно все одно, інакше імпресіонізм виглядатиме "мазнею". Якщо "фішка" піймана підсвідомо, це не міняє суті — людина погодилася з тою, можливо, складною, умовністю, яка обов'язкова для цього жанру.
>Так что же изменилось?
Змінився набір умовностей. От, наприклад, той самий важкий рок — людині важко погодитися з тим, що такі агресивні і неприродні звуки можна сприймати як музику. Як тільки вона з цим внутрішньо погодиться і обвикнется, рок їй зможе подобатися.
Саме для Шнітке мені важко сформулювати, що саме я прийняв як необхідну умовність, щоби зрозуміти його творчість. Коли вдасться — напишу. А поки ще приклад звикання до умовностей: пам'ятаєш рекламу Старопрамена, де художник намалював портрет генерала в стилі кубізму? От як можна пояснити, що в тому малюнку безсумнівно впізнається цей самий генерал, причому і його характер, і зовнішніть? Якщо відволіктися від спрощень та спотворень — прекрасний портрет.
>Просто изменился вкус (например, в своё время (давно это было :)) я не особо переваривал тяжелый рок) или же ещё что-то повлияло (музыкальное образование)?
Так, безперечно, і смак змінився, і музична освіта повпливала. Без деякої технічної підготовки деякі умовності сприйняти просто нереально.
no subject
Date: 2008-06-23 11:46 pm (UTC)Ну, всё же, поймать фишку импрессионистов, как мне кажется, достаточно просто. Что, впрочем, не отменяет, что кому-то они могут не нравится, даже если он поймал фишку, и могут нравится, но при этом человек фишки не понимает. Вот почему мне не нравится данный "подход": всё же, если я знаю фишку импрессионизма, это вовсе не значит, что я буду её использовать для восприятия картины. И точно также, если кому-то нравятся импрессионисты, но он не знает, в чем их фишка, вовсе не значит, что он воспринимает их картины с учетом фишки, они ему могут просто нравится. Т.е., фишку скорее придумали сами импрессионисты, чтобы как-то отделить своё творчество (ну, в моём понимании фишки).
Но вообще, мне больше интересно понять, почему тебе нравится Шнитке (ну, точнее та вещь, о которой мы говорили, потому что мне она не очень нравится). Все разговоры о фишках не дадут главного - поставить себя на место другого человека, поэтому я хочу акцентировать внимание именно на Шнитке. Вот.
Возможно, ты сможешь выделить для себя какие-то отдельные фрагменты той симфонии и чем именно эти фрагменты тебе нравятся?