Про колективну вину

Мені тут нещодавно намагалися пояснити, що всі німецькі ветерани Другої Світової поголовно мають почуватися винними у тому, що відбулося. Не виправдовуючи німецький націонал-соціалізм, все ж не можу погодитися з цією тезою, і ось чому.

Я вважаю, що людина завжди має можливість прожити будь-який етап свого життя так, щоб за нього соромно не було. Тобто неможлива, на мою думку, ситуація, коли від людини не залежить, чи зможе вона надалі не соромитися своїх рішень в данний момент. Якщо з якоїсь моральної системи випливає, що існує така ситуація, то для мене ця моральна система є неприйнятною. Тому що вина — це відчуття, напрямлене на те, щоб людина не робила аморальних вчинків, і нав'язувати їй вину за вчинок, який вона не могла на момент прийняття рішення оцінити як аморальний, сенсу немає. Звідси я роблю висновок, що винною людину можна робити лише за ті вчинки, аморальність яких вона усвідомлювала або мусила усвідомлювати.

Також я переконаний, що у будь-якому суспільстві більшість його членів — люди непогані. Такого, щоб на деякій території проживали виключно негідники, не буває. Люди у більшості своїй намагаються по можливості дотримуватися моральних норм. І якщо, скажімо, 30, або, тим більше, 80 відсотків населення якоїсь території прийняли деяке рішення, то, наскільки б поганим воно не виявилося, звинувачувати людей у ньому я не буду. Тому що не можуть основну масу цих 80 відсотків складати цинічні виродки. А значить, більшість населення прийняло це рішення згідно зі своїми моральними нормами, і нав’язувати їм вину за це рішення безглуздо. Так, вони можуть потім досадувати за це рішення. Вони можуть картати себе, можуть жахатися за прийняте рішення, можуть як завгодно відхрещуватися на майбутнє від подібного, але відчувати себе винними вони не зобов’язані. Нікому не зобов’язані.

Рівно те саме відноситься до наших, радянських ветеранів. Навіть якщо завтра буде неспростовно доведено, що Сталін на сніданок полюбляв немовлят, а війну затіяв з метою геноциду власного народу, це ні на грам не зменшить моєї поваги до цих людей. Вони чесно йшли на війну за свою Вітчизну, діяли за своїми (і за суспільними, що важливо) моральними нормами, і винуватими себе почувати не мають ні за яких умов.

Те ж саме можу сказати про ОУН-УПА. Вони не були бандитами, хоча б тому, що їх підтримувало місцеве населення, а території, населеної бандитами, не буває. (До речі, рівно тому я не вважаю бандитами чеченців). Вони в роки війни взялися за захист вітчизни у тому вигляді, як вони це розуміли. І винними їх у цьому рішенні зробити не можна.

Підкреслю на всякий випадок — тут не йдеться про моральний релятивізм. Фашизм безумовно заслуговує різкого осуду. Злочини фашистів безсумнівні. Злочини більшовиків також серйозні, хоча комуністична ідеологія сама по собі є дуже людяною. ОУНівці зробили в роки війни досить, принаймі, суперечливий вибір — піднятися на боротьбу з тою країною, в якій вони жили. Однак зараз нам це легко говорити. В тій же ситуації люди робили вибір, виходячи з того, що бачили. І більшість робили чесний вибір. А значить, вини на них немає.

Замітки про ввічливість. Як розв’язати неумисну двозначність фраз і нікого не образити.

Продовжу тему ввічливості при спілкуванні. Цього разу — електронному.

Часть трапляється, що сказану співрозмовником фразу можна зрозуміти по-різному. Однак перепитати для уточнення змісту фрази не завжди доречно. По-перше, це може бути така несуттєва деталь, що відволікати людину на неї не варто. По-друге, у будь-якому випадку таке питання створює враження, ніби Ви маєте проблеми з розумінням того, що Вам говорять, і водночас ніби ваш співрозмовник не може сформулювати свою думку таким чином, щоб її всі правильно зрозуміли. І тут в пригоді стане наступний прийом, призначений для уточнення змісту почутого висловлювання.

Ми задаємо питання, яке б виглядало простим продовженням розмови, однак відповідь на яке з великою ймовірністю буде містити потрібну нам деталь. Якщо таке не вдається з першого разу, можна задати наступне аналогічне питання. Як показує практика, зазвичай потрібно не більше двох-трьох питань.

Зразу як приклад згадується інспектор Глебскі зі Стругацьких, який намагався з’ясувати стать «чада покійного брата» пана дю Барнстокра:

„

Тут мне пришло в голову, что пора наконец выяснить, парень это или девушка, и я раскинул сеть. — Значит, вы были в буфетной? — спросил я вкрадчиво. — Да. А что? Полиция не разрешает? — Полиция хочет знать, что вы там делали. — И научный мир тоже, — добавил Симонэ. Кажется, та же мысль пришла в голову и ему.

“

Незважаючи на те, що у Стругацьких задум інспектора не вдався, мені неодноразово вдавалося застосувати такий прийом на практиці. Ось свіжий приклад.

xxx: А я — уезжаю.

Мова, швидше за все, про відпустку.

me: Куда, когда?

xxx: В Закарпатье, жить собираемся в Мукачево.

Жити збираємось? Двозначна фраза. Мова може йти про поселення на час відпустки, однак в таких випадках люди частіже вживають слова «поселимось», «розмістимося», «зупинимось». Якось сама собою виникла підозра, а чи не про переїзд, бува, мова. Я знав, звичайно, що ймовірніть цього невелика — людина ні про що подібне не згадувала в останні місяці, та і прив’язана в Києві багато до чого. Однак кілька відсотків такій ймовірності я би дав, саме тому, що була вжита фраза, більш характерна для опису переїзду, ніж для опису поселення на відпустку. Тому вирішив перевірити — все-таки якщо людина переїжджає, то це багато на що впливає. Наступне питання я задав так, щоб, з одного боку, воно не виглядало дурнуватим в жодному з двох випадків (переїжджає людина чи ні), а з іншого, щоб в людини виникло бажання відповісти більш, ніж на це питання. Варіант виник практично одразу:

me: Когда тебя ждать на связи?

(Зауважу, що спілкуємося ми останнім часом майже виключно по асьці). Якщо людина переїжджає, вона розкаже, коли у неї буде забезпечений нормальний доступ до Інтернету на місці. Якщо ж просто їде відпочивати, то або скаже, коли повернеться, або розкаже про те, які можливості доступу до Інтернету у неї будуть там в найближчий тиждень.

xxx: Ну, назад должен приехать 11-го, в понедельник... На мобилке буду постоянно, а вот в инете — скорее всего вообще не буду.

Розрахунок справдився. Мій співрозмовник відповів на інші питання: коли він буде вдома (і, очевидно, з’явиться в асьці), чи буде у нього там Інтернет, і як ще з ним можна зв’язатися.

Отже, якщо треба дізнатися, що саме мала на увазі людина, і якщо вона сама не підозрює про двозначність того, що вона сказала, то часто найкращим варіантом є спитати у неї що-небудь так, щоб вона сама захотіла уточнити те, що вона мала на увазі.