Про міф

Помітив, що слово «міф» вживається певною групою людей, яку мені важко окреслити, в значенні, геть незрозумілому іншій групі людей, яку мені теж важко окреслити. Тому не буду більше про групи, а поговоримо про міф.

Отже, в цьому не загальновживаному, але поширеному значенні «міф» — це специфічний спосіб осмислення і подання деякої історії. Особливістю такого осмислення є те, що основними елементами розповіді є не персонажі і не події, а символи і їх взаємодія. Особливістю подання є його сконцентрованість на осмисленості, цілеспрямованості буття. Наскільки мені відомо, поширення це значення набуло з праць М. Бердяєва. Здається, він його і ввів, але тут я не впевнений. Спробую показати це розуміння на прикладі.

«— С царского позволения, — сказал Лис, вставая, — не следует придавать слишком много значения россказням пастуха. В руках у него был факел, следовательно, лев должен был отбрасывать большую черную тень. Человек этот был испуган и не вполне проснулся. Тень показалась ему чудовищной тварью.

— Это все греческая премудрость, — перебил его Жрец. — А у нас в Гломе не принято спрашивать мнения раба, даже если он — царский любимчик. Пусть это была тень — что с того? Многие полагают, что Чудище и есть тень. Но если эта тень придет к нам в город, всем нам не поздоровится.»

Клайв С. Льюис. Пока мы лиц не обрели

Жрець в даному уривку розглядає оповідь про чудовисько як міф. Ось це «пусть это и была тень» — типічне для міфа, бо для міфа важливий символ, а не фабула, осмисленість існування, яка задається цим символом, первинна реальність, яка проявляється через розповіді про чудовисько, а не його (чудовиська) матеріально-емпірична реальність.

Тому коли віруюча людина називає, скажімо, Різдво міфом, вона зазвичай зовсім не має наувазі, що Різдвяна історія — неправда, казка абощо. Йдеться лише про те, як слід сприймати цю історію, щоб правильно зрозуміти автора.