ichthuss

Дехто говоре — бандити, хулігани,
З тої голоти людей не буде.
А ми ще подивим, як потреба стане,
Хто полізе в льох, а хто під кулі піде.

Брати Гадюкіни «Ми — хлопці з Бандерштадту»

Фріц Морген дуже не любить героїв^[1]. На його думку, герої лише ускладнюють життя собі та іншим. Так само він не любить людей, які, коли бачать хамство, грубість чи порушення законів, намагаються відновити справедливість на місці і самостійно^[2]. Від таких теж, на його думку, толку ніякого, одна шкода — самі страждають, люди страждають; а справедливість-то можна і цивілізовано, по-європейськи відстоювати.

Це все було би вірно, якби не один маленький момент. Саме герої витягують суспільство з багна за вуха. Саме небайдужа людина, яка може надавати по голові вуличному хаму, призводить до того, що вуличні хами попритримають язик наступного разу. Саме наявність благородних спецназівців заставляє хуліганів боятися нападати не лише на сильних. Саме принциповість водія, який не пропустив порушника правил і втратив в результаті кілька годин і багато нервів, дозволить їздити спокійніше багатьом.

Солженіцин якось описував ситуацію, де традиційна кривава помста на Кавказі призвела до того, що КДБ не змогла влаштувати там звичну для себе ситуацію загальної покори. Чекісти банально боялись. Місцеві «герої» зламали таку гарну і відлагоджену, сучасну (20-е століття!) систему. Коли формальна система не працює, або працює принципово не в тому напрямку, виправити щось можна тільки позасистемними методами. І самі дикі методи очищують ситуацію, коли «цивілізований» підхід з’їхав невідомо у що (а з ним це трапляється часто; фашизм — дитя цивілізації).

Коли випаде можливість проявити принциповість, слід згадати, що, крім очевидних невеликих плюсів і не менш очевидних серйозних мінусів у геройства є і неочевидні, вкрай суттєві плюси, і це навіть не пам’ять нащадків. Країні потрібні робінгуди. Життя трохи складніше, ніж видається на перший погляд. Про це — мій наступний запис.