Про публічну політику.

[ichthuss]

Одною з найпопулярніших останнім часом тем для холіварів є, звісно, цілі та методи політиків, що організували антифальсифікаційні виступи. Я, як водиться, не обійшов ці холівари, і мені регулярно намагались довести, що більшість опозиціонерів насправді зовсім не хочуть досягати того, що декларується на їх мітингах, тому що у випадку чесних виборів тим опозиціонерам нічого не світить. Зупинюсь на цьому питанні.

Насамперед, позначимо предметну область. Мітинги, вибори, фальсифікації, контроль, це все — публічна політика, про неї і поговоримо. Почну з банальності: публічна політика — це така гра, вона вся відбувається за певними неписаними, але від того не менш дієвими правилами. Підкреслю, що я говорю не про підкилимкову боротьбу (яка, звісно, теж є в певному розумінні грою), а саме про публічну політику, тобто відкриту взаємодію населення і політиків. У випадку парламентської демократії ці правила, зокрема, такі: політик має політичну позицію, в тому числі стратегічну (ідеологічну) і тактичну. Він декларує її перед населенням, в тому числі перед виборами у вигляді політичної програми, і взагалі у спілкуванні з громадськістю. При входженні у владу політик може або почати реалізовувати власну програму, або ні. Населення, в свою чергу, слухає позиції різних політиків і висловлює своє ставлення до них різноманітними засобами. Серед цих засобів: мітинг — означає підтримку гасел, під якими його зібрано. На мітингу також громадяни можуть висловлювати свою позицію особисто, наприклад, транспарантами. Голосування — означає а) підтримку політичної програми кандидата, б) довіру до кандидата, тобто віру в те, що він здатен досягати програмних цілей.

Підкреслю: людина, яка вийшла на мітинг або проголосувала за кандидата, може мати при цьому різні наміри. Однак в рамках публічної політики як публічного ігрового діалогу, його дія має інтерпретуватись саме так. Це той набір символів, та мова, що утворюють публічну політику як таку.

Прийнявши цю мову, люди утворюють інституції, які дозволяють їм досягати своїх цілей. Люди об'єднуються на основі власних переконань в групи, ці групи знаходять серед себе людей, здатних щось робити в політиці (державному управлінні), підтримують їх як кандидатів і, таким чином, отримують бажану форму державної політики. Важливо, що лише прийняття цієї мови дасть результатом корисну для нас роботу цього механізму. Тобто позиція «покажіть мені нормального кандидата, тоді я буду згоден йти на мітинг» — безглузда.

Побудована на такому ігровому інформаційному просторі система ефективно справляється з будь-якими збуреннями окремих учасників. Якщо кандидат не сприймає інформацію, котра надається йому системою, і не реагує відповідним чином, то підтримка населення переходить кандидату, який уважніше дослухається до населення.

Виходячи з вищесказаного, перед мітингом є сенс задаватися лише одним питанням: чи підтримую я гасла, які звучатимуть на ньому? Питання про наміри політиків, що беруть участь в мітингу, не мають ніякого відношення до моєї присутності на мітингу (якщо, звісно, мітинг не заявлений як мітинг в чиюсь підтримку).

На всяк випадок зауважу: мені не здається, що парламентська демократія у відомому нам вигляді здатна вирішити більшість питань, що стоять перед людьми сьогодні. Думаю, що таких питань відверта меншість. Але якщо вже використовувати інструмент (демократію), то слід його використовувати правильно.

Comments

[noddeat.livejournal.com]

Мітинг — це в першу чергу патч до представницької демократії, який робить її більш-менш дієздатною. Вочевидь, всі гасла на таких мітингах хибні, бо немає головного гасла — ліквідації потреби проводити мітинги для захисту своїх прав. Ну, але що робити, хоч так.

[ichthuss]

Ну, можна назвати і патчем, хоча я все ж таки зупинився б на формулюванні "форма діалогу". Просто для того, щоб назвати щось патчем, потрібно мати систему, яка в ідеальній формі працює без патчу, але в неідеальній потребує його. Щодо парламентської демократії я не можу погодитись, що вона може утворювати цілісну логічну конструкцію без діалогу про цінності між виборцями та кандидатами (у всіх комбінаціях). А лише в такому разі діалог можна було б назвати патчем. Тут правильніше говорити про неідеальну форму діалогу.

А гасло ліквідації потреби проводити мітинги - це гасло не для мітингів. Рецепт, в принципі, зрозумілий: потрібно вибудовувати правове поле таким чином, щоб всі конфлікти вирішувались, по можливості, без втручання центральної влади, тільки в судах. В процессі вибудовування потреба в парламентській демократії відпаде сама собою, а з нею і традиційні форми політичних діалогів.

[noddeat.livejournal.com]

>Рецепт, в принципі, зрозумілий: потрібно вибудовувати правове поле таким чином, щоб всі конфлікти вирішувались, по можливості, без втручання центральної влади, тільки в судах.

це неможливо і не потрібно. у судів є чітка функція, яка англійською називається влучним словом law enforcement. натомість суд не може закони створювати чи модифіковувати, і не повинен, розділення гілок влади не просто так придумали.

альтернативою парламентській демократії є референдумна демократія. в цьому випадку будь-який конфлікт може бути легко вирішений за допомогою референдума, рішення якого має вищу силу, ніж закони, постанови уряду тощо.

ну, є лише одна країна в світі, де це працює.

[ichthuss]

Е, ні, якраз у англосаксонській (прецедентарній) системі права суд має дуже широкі повноваження, в порівнянні з континентальною. В США взагалі до закону, який ще не пройшов судове випробування, відносяться з пересторогою, і посилаються в судових процесах не на закони, а на приклади їх застосування - прецеденти. Суд може, за відсутності законодавчого регулювання, створити прецедент, який буде таким самим джерелом права, як і закон. Суд може признати закон неконституційним, причому, якщо я не помиляюсь, не лише верховний суд, а будь-який. Причому просто в рамках звичайної судової справи, а не окремого "розгляду за поданням депутатів", як у нас. Велика кількість рішень верховного суду США де-факто носить конституційний характер, тобто доповнює Конституцію США (певною мірою саме завдяки цьому Штати обійшлися менш, ніж трьома десятками поправок до конституції за більш, ніж 200 років). Тобто суд може закони утворювати, модифікувати і скасовувати.

[noddeat.livejournal.com]

прецедентна система погана тим, що вона занадто складна. в хитросплетіннях законів простій людині й так непросто розбиратися, а тут ще й прецеденти читати. ні-ні-ні-ні. плюс, у прецедентному праві суд не може модифікувати право на свій розсуд, він радше заповнює дірки в поточному праві. ніяк судова гілка влади не може замінити законодавчу і виконавчу, ну ніяк.

взагалі, з того що пише бостонська адвокатка ikadell, суди неохоче утворюють прецеденти, уникаючи їх, як вогню. власне, тому, що прецедент має вписуватися у поточне право.

[ichthuss]

Це вона з незвички здається надто складною. Раджу поцікавитись, наприклад, міжнародним правом. Приміром, морським або торговим. Там взагалі немає інших джерел права, крім судової практики, тобто суди стовідсотково замінюють собою законодавчу владу. Немає причин, чому б це не могло працювати і в межах однієї держави. Щодо складності для простої людини: по тому самому морському праву є збірники, в яких виписані необов'язкові до виконання формулювання обов'язкових до виконання правил. Для простої людини цього більш ніж достатньо, і не бачу, що перешкоджатиме складанню таких збірників для внутрішньодержавного права.

А щодо рідкості прецедентів - це не дивно. Не так багато з'являється у світі юридично нових ситуацій. Мені з явищ, які з'явились недавно, згадуються хіба що трансгендери і ЕЦП. У будь-якому разі, таки речей, щонайбільше, одиниці на рік. Ну і, звісно, прецедент, який розвалився в суді вищої інстанції - це удар по репутації юриста, який його створив.

[noddeat.livejournal.com]

>Раджу поцікавитись, наприклад, міжнародним правом. Приміром, морським або торговим. Там взагалі немає інших джерел права, крім судової практики, тобто суди стовідсотково замінюють собою законодавчу владу.

це неправда. ну, може, в певних галузях так і є, але загалом це не так. візьмемо правила дорожнього руху. вони є нічим іншим, як застосуванням Віденської конвенції про дорожній рух. Вона регулює все — номери та їх вигляд, правила руху, вигляд водійських посвідчень та їх визнавання у всіх країнах-учасниць. Цю конвенцію написали якісь фахівці, затвердили держави. До чого тут судова практика?

Ок, перейдемо до головного: припустимо, суди візьмуть всю повноту влади. Тоді такий устрій не буде демократією, якщо суддів не обиратимуть на прямих виборах, або буде копією парламентської демократії, якщо їх обиратимуть. Нічого не зміниться, тобто.

[ichthuss]

ПДР - це не міжнародні правовідносини.

>Ок, перейдемо до головного: припустимо, суди візьмуть всю повноту влади.
>Тоді такий устрій не буде демократією, якщо суддів не обиратимуть на прямих
>виборах, або буде копією парламентської демократії, якщо їх обиратимуть.
>Нічого не зміниться, тобто.

Якраз зміниться багато. По-перше, зникнуть нескінченні скарги на "недостатню правову базу", на яку зараз лається кожен, кому не лінь. Право буде максимально точним відображенням існуючої практики, тобто укладу. Маленька деталь: немає такого документу, як "Конституція Об'єднаного Королівства", хоча поняття "Британська конституція" існує. До цієї конституції відносять документи і практики, які традиційно мають найбільший авторитет, і у різних авторів ця "конституція" має різний вигляд. І нічого, живуть люди, явно не гірше за нас. По-друге, будь-який ідіотський закон (припустимо, що у нас деякий час прецедентарна система співіснує з парламентською легіслатурою) обламається на першому ж судовому засіданні, тому що суддя не матиме відмазки "я нічого не можу зробити, в законі так написано", а натомість боятиметься виборців. Нарешті, який би маразм одноразово не відбувся, він не зобов'язаний відбуватись і надалі, тому що навіть прецедент в англосаксонській системі права може мати меншу вагу, ніж здоровий глузд, система це передбачає. Тобто закони, прецеденти, конституція, звичаї - це все джерела права, які можуть, на розсуд судді, застосовуватись або не застосовуватись до конкретного випадку, виходячи з поняття справедливості.

[noddeat.livejournal.com]

>Якраз зміниться багато. По-перше, зникнуть нескінченні скарги на "недостатню правову базу", на яку зараз лається кожен, кому не лінь.

я от не лаюся. навпаки, правової бази аж занадто багато. як тільки судді й поліція почнуть застосовувати здоровий глузд і дотримуватися духу закону, а не його букви, виявиться, що половина законів є непотребом.

друге. це все передбачає, що звідкись мають виникати справедливі й розумні судді, тоді як реальність виглядає якось так:
http://lenta.ru/news/2011/12/20/bhagavad/

аутсорсинг справедливості, чи то у вигляді парламенту, чи то у вигляді інших «експертів», до добра не доводить ніколи.

[ichthuss]

>я от не лаюся. навпаки, правової бази аж занадто багато.

А це один і той самий процес. Там, де вона потрібна, її немає, там, де не дуже - забагато.

>як тільки судді й поліція почнуть застосовувати здоровий глузд і дотримуватися
>духу закону, а не його букви, виявиться, що половина законів є непотребом.

Я якраз це і пропоную. Щоб суддя міг вільно сказати: "в законі фігня, правильно буде ось так".

>аутсорсинг справедливості, чи то у вигляді парламенту, чи то у вигляді
>інших «експертів», до добра не доводить ніколи.

Як мінімум щодо третейского суду я б не був настільки категоричний. І цілком припускаю, що і просто виборний суд, не зв'язаний по рукам і ногам ідіотським законодавство - це вже набагато краще, ніж те, що маємо зараз.

[noddeat.livejournal.com]

>Я якраз це і пропоную. Щоб суддя міг вільно сказати: "в законі фігня, правильно буде ось так".

дик це тоді не вимагає прецедентного права. навпаки, прецеденти обмежують прийняття вільного рішення. при цьому, в континентальному праві судді теж читають прецеденти й зважають на рішення колег, теж існує певна практика. наприклад, у Польщі існує такий пункт у кримінальному кодексі «низька шкідливість для суспільства». це є підставою для закриття судового провадження/кримінальної справи. прецедентів чи спеціального роз’яснення, що це таке, не існує, все на розсуд судді.

>Я якраз це і пропоную. Щоб суддя міг вільно сказати: "в законі фігня, правильно буде ось так".

в континентальному праві є купа можливостей для цього.

>Як мінімум щодо третейского суду я б не був настільки категоричний.

третейський суд виконує ту функцію, яку й повинен виконувати суд — вирішення конфліктів. тут, нема питань. я лише заперечую, що суд, а не громадяни, повинен творити право.

>І цілком припускаю, що і просто виборний суд, не зв'язаний по рукам і ногам ідіотським законодавство - це вже набагато краще, ніж те, що маємо зараз.

хех, чим більше виборних гілок влади, тим ліпше, це без питань. якщо суд, прокурор, керівник поліції тощо будуть обиратися, все буде працювати ліпше. але це не вирішує головної проблеми представницької демократії: право обирати є у всіх, а право бути обраним — лише в певної групи людей.

[fedorefr.livejournal.com]

Антон, извините, но я вот это не совсем понимаю:

Питання про наміри політиків, що беруть участь в мітингу, не мають ніякого відношення до моєї присутності на мітингу

Представляете митинг в поддержку демократии с участием Путина?

То, что Вы говорите, вероятно, действует там, где есть большинство политиков, играющих по правилам демократического устройства. В России (и, возможно, в Украине) это не так. Проведу аналогию: когда на автодороге большинство водителей часто и грубо нарушают правила движения, остальным, чтобы выжить и доехать, не остается другого выбора, как тоже нарушать.

[ichthuss]

Очень даже представляю. Во время известных событий украинских президентских выборов'2004 каким-то загадочным образом на сцену Майдана пробрался Николай Азаров - второй человек в команде Януковича, и даже что-то там вещал со сцены. Это ни разу не понизило действенность митингов как средства для населения заявить свои требования. Думаю, если бы Путин пришёл на Болотную и начал выступать, его бы освистали, и всё, митинг бы не пострадал. Другое дело, когда митинг за Путина - там он может сколько угодно рассказывать, как он поддерживает демократию, смысл от этого не меняется. (Я, наверное, зря редуцировал тематику митинга исключительно до заявленных лозунгов. Митинг в поддержку демократии и митинг с демократическими лозунгами, всё-таки, не совсем одно и то же. Но смысл остается тот же: если митинг организован в поддержку вещей, которые мне нужны, то мне не стоит смотреть на лица, решая, иду ли я туда).

>То, что Вы говорите, вероятно, действует там, где есть
>большинство политиков, играющих по правилам демократического
>устройства. В России (и, возможно, в Украине) это не так.

То, о чём я говорю - это способ заставить политиков играть по демократическим правилам. То есть если в рамках страны с парламентской демократией (которой, вообще-то, ни в Украине, ни в России на данный момент нету, но то её убогое приближение, которое есть, все же позволяет надеяться, что, если повезёт, этот механизм может сработать) действовать по правилам демократического общественного диалога, то этот процесс начнёт поднимать нужных политиков и опускать ненужных. Если этого не делать, то механизм демократии будет простаивать из-за отсутствия сырья - информации. В вашей аналогии это, скорее, надеть форму дорожной инспекции и начать следить за нарушениями правил, сообщая нарушителям о их нарушениях и предупреждая о возможном в будущем принятии мер.

[fedorefr.livejournal.com]

Спасибо за развернутый ответ, я понял. Правда, не верю, что у нас большинству людей есть дело до демократии - им (нам) не до этого. Но это уже другой вопрос )

[ichthuss]

В общем-то, мне кажется, демократия в известном нам виде доживает свое время. И люди правильно делают, что не сильно переживают по её поводу, потому что всё равно будут найдены другие механизмы. Но пока она хоть как-то жива, грех не воспользоваться возможностью применить её на пользу стране.

[fedorefr.livejournal.com]

В том-то и дело, что о "пользе стране" думать некогда, надо думать о своей пользе - по крайней мере, так у меня и людей вокруг (в глубинке). К сожалению, на служение двум пользам времени и сил не остается, т.к. для этого надо делать сильно разные вещи.

Скажем, было бы неплохо поработать наблюдателем на ближайших выборах. Но жалко тратить на это время (кроме целого выходного, надо еще найти время в будни съездить в сельсовет, а еще хотя бы пару раз посетить школу наблюдателей) при том, что нет уверенности в какой бы то ни было пользе от этой деятельности (более того, возможен даже вред в виде последствий получения статуса "нелояльного").

Поэтому, с одной стороны, "грех не воспользоваться", а с другой - не хочется, т.к. своя рубашка ближе к телу.