Від монополії до ринку: протекціонізм

[ichthuss]

Із циклу «Роздержавлення».

Цей розділ в даному циклі взагалі не планувався, тому що для мене настільки очевидна безглуздість сучасної державної діяльності з захисту вітчизняного виробника від вітчизняного споживача, що я навіть не знав, що тут можна писати. Однак, беручи до уваги деякі недавні розмови, все-таки зауважу дещо.

При обговоренні даного питання просто не можна не згадати теорему Рікардо про відносні переваги. Я її викладу разом з доведенням, бо воно займає рівно три строки. Стверджує ця теорема ось що: якщо з двох виробників (в широкому розумінні слова, зазвичай йдеться про держави) одна абсолютно програє іншій у виробництві двох чи більше товарів, але має відносну перевагу в виробництві деякого товару (тобто вартість виробництва цього товару по відношенню до виробництва іншого товару менша за таке саме відношення у другого виробника), то спеціалізація на цьому товарі і подальший обмін його на другий товар є вигідною обом державам. Приведу приклад, який, я сподіваюсь, зійде за доведення (я б дав строге математичне доведення, але воно, боюсь, не всім буде прозоре): якщо в країні А два товари x і y виробляються відповідно за 2 і 4 години штука, а в країні Б — за 5 і 12 годин, то при обміні цих товарів по будь-якому курсу між 2 і 2.4 штуки товару x за одиницю y, кожна країна при вказаній спеціалізації в обміні отримує більше, ніж могла б виготовити за зекономлені людиногодини.

Отже, відкидаючи прямий економічний зиск для країни від протекціонізму (його просто не може бути), розглянемо інші можливі плюси, якими виправдовують його існування:

1. Аргумент «від патріотизму», який звучить так: сам факт, що країна виробляє даний продукт, є плюсом, тому вітчизняного виробника слід підтримувати, навіть якщо він не може конкурувати з іноземними.
2. Національна безпека, яку зазвичай бачать в тому, що країна матиме вітчизняне виробництво того, чого її можуть позбавити у випадку конфлікту з іншою державою.
3. Інколи підтримку виробників виправдовують тим, що вони «створюють робочі місця».

Тут зроблю ліричний відступ для того, щоб проаналізувати спосіб, яким відомі нам протекціністські заходи перерозподіляють ресурси на користь виробника. Отже, бенефіціаром цих заходів є виробник, конкурентів якого стримують тими чи іншими обмеженнями імпорту, а втрати несуть три категорії споживачів:

1. Споживачі, що купили вітчизняний продукт і заплатили за нього більшу суму, ніж заплатили би на вільному ринку.
2. Споживачі, що купили імпортний продукт і заплатили, окрім його ціни, ввізне мито.
3. Споживачі, що були готові купити продукт за конкурентну ціну, однак відмовились від покупки у зв’язку з підвищеною ціною.

При цьому, очевидно, втрати третьої категорії абсолютно безглузді, оскільки їм не відповідає нічий зиск. Іншими словами, якщо перерозподілити іншим чином відповідну суму на користь виробника і зібрати відповідну суму в бюджет, то ми можемо, не погіршивши положення першої та другої категорії спостерігачів, покращити становище третьої категорії. Отже, якою б не була мета перерозподілу коштів на користь виробника, імпортні бар’єри не є задовільним засобом.

Тепер повертаємось до можливих цілей, якими пояснюють протекціонізм.

Якщо люди вважають, що сам факт вітчизняного виробництва (хай навіть збиткового) є благом, такі люди можуть самостійно передати гроші виробнику — або покупкою його продукції, незважаючи на наявність кращого імпортного продукту, або напряму. Якщо люди вважають, що вітчизняне виробництво має існувати на випадок конфлікту з іншими державами, вони, знову ж таки, можуть фінансувати свого виробника, або можуть застрахуватись від подібного конфлікту в страховій агенції. Якщо страхові внески будуть достатньо високими, страховикам може стати вигідніше утримувати збиткового виробника, ніж ризикувати великими виплатами.

Щодо «створення робочих місць»: легко побачити невалідність цього аргументу, якщо прослідкувати логіку подій більше, ніж на один крок вперед. Розглянемо «найгірший» випадок:

1. Знімаються імпортні обмеження.
2. Вітчизняний виробник банкрутує.
3. Робітники виробника залишаються без роботи.
4. Виробництво збанкрутілого виробника заміщується імпортом.
5. Розпочинається відтік валюти за кордон.
6. Ціна національної продукції стає вигіднішою для закордону.
7. Збільшується попит на продукцію експортних галузей.
8. Експортні галузі займають звільнене населення.

Наголошую, що шляхом експорту можна отримати той самий рівень благоустрою країни з меншими трудозатратами, ніж в початковій ситуації (та сама теорема Рікардо). Іншими словами, звільнені робітники на новому місці можуть отримати більшу кількість цінностей за той самий об’єм виконаних робіт.

Перехід до норми простий: необхідно просто відмінити всі імпортні обмеження. І обов’язково довести собі до повної свідомості, що будь-які «торгові війни» імпортних обмежень вигідні виробникам і урядам, але шкідливі нам.

← ч.10. Антимонопольна діяльність

ч.11. Протекціонізм

ч.12. Інфраструктура →

Comments

[englishman.myopenid.com (from livejournal.com)]

Проблема в тому, що між пунктом 1 (відміною всіх імпортних обмежень) до пункту 8 (розквітом експорту) пройде деякий час, під час якого буде соціальний вибух: різко зросте кількість безробітних, різко знецінеться валюта, діюча влада втратить довіру населення. І поки настане покращення (без лапок), пройде дуже багато часу, і цей час буде болісним. Майже ніхто не піде на таке. І ще одне, хороші результати можливі в теоретично ідеальних умовах, насправді ж міжнародні інвестори можуть побоятися ризиків, а без інвесторів скоріше за все будуть добре розвинені лише невисокотехнологічні галузі (сільське господарство, видобувна галузь, в кращому випадку легка промисловість).

[ichthuss]

>Проблема в тому, що між пунктом 1 (відміною всіх імпортних
>обмежень) до пункту 8 (розквітом експорту) пройде деякий час,
>під час якого буде соціальний вибух...

Давай переформулюємо без згладжування гострих кутів: доволі широка група наших співгромадян живе за рахунок пограбування решти співгромадян, і якщо цей грабунок відмінити, їм доведеться болісним чином змінювати своє життя. Пропозиції?

>І ще одне, хороші результати можливі в теоретично ідеальних умовах...

Це не так. Я не дарма привів теорему Рікардо, вона якраз про країни з поганими умовами.

[englishman.myopenid.com (from livejournal.com)]

Добре, а чи не буде так, що замість якоїсь відносно "складної" галузі (машинобудування) країна почне експортувати невисококваліфіковану працю? З іншого боку, якщо подивитися на Україну, я навіть не знаю, які галузі у нас "протектуються" державою, крім того самого машинобудування. Сільске господарство? На що буде жити наше село в такому випадку?

[ichthuss]

>Добре, а чи не буде так, що замість якоїсь відносно "складної" галузі
>(машинобудування) країна почне експортувати невисококваліфіковану працю?

Нам шашечки чи їхати? Якщо мета - добробут людей, то краще виготовляти невисокотехнологічну продукцію і жити краще, хіба ні? А взагалі те, що я пропоную в даному циклі - якраз шлях до високотехнологічного (тобто капіталомісткого) виробництва.

Про село я точно не в курсі, наскільки воно протектується, але...

>На що буде жити наше село в такому випадку?

Давай переформулюємо без згладжування гострих кутів: доволі широка група наших співгромадян живе за рахунок пограбування решти співгромадян, і якщо цей грабунок відмінити, їм доведеться болісним чином змінювати своє життя. Пропозиції?

[englishman.myopenid.com (from livejournal.com)]

> Якщо мета - добробут людей, то краще виготовляти невисокотехнологічну продукцію і жити краще, хіба ні?

З досвіду країн світу, нема такої країни, яка б виготовляла невисокотехнологічну продукцію і жила б краще ніж ті, хто виробляють. Хоча, майже впевнений, протекціонізм тут нідочого: країни типу Німеччини захищають своє сільске господарство, при цьому залишаючись високотехнологічною країною. І майже впевнений, що та ж сама Індія ніяк не захищає своє сільске господарство.

Інше питання: чи не вийде так, що таке коло (дешевий імпорт - здешевлення валюти - здешевлення робочої сили - вигідний експорт) не перетвориться на спіраль, у якій валюта країни з кожним витком буде всі більше падати, і загальна цінність праці людей так само падатиме? Хоча (сам собі відповідаю) можливо це зовсім ніяк і не пов'язано з протекціонізмом, а просто з тим, що країна не виробляє нічого цінного (з високою доданою вартістю) або високотехнологічного.

[ichthuss]

>З досвіду країн світу, нема такої країни, яка б виготовляла
>невисокотехнологічну продукцію і жила б краще ніж ті, хто виробляють.

Тут залежність зворотна: багатші країни можуть собі дозволити високотехнологічне виробництво. Але багаті вони не тому, що роблять процесори, а тому, що вільні.

>чи не вийде так, що таке коло (...) не перетвориться на спіраль,
>у якій валюта країни з кожним витком буде всі більше падати,
>і загальна цінність праці людей так само падатиме?

Ні, не вийде. Якщо бути точним, то не вийде без активного сприяння держави (а з таким сприянням вийде і незалежно від імпортних бар'єрів). Поясниш, чому?

[reputsa.livejournal.com]

норвегія - їх головний прибуток до певного часу і великою мірою зараз є - рибальство?

[nikolay gnatyuk (from livejournal.com)]

Все ви правильно зрозуміли. Підхід через опускання валюти це пряма дорога до переходу на низькомаржинальні трудозатратні технології, типу шиття футболок.
До того ж слабка валюта це неможливість закупати імпорт — сировину, технології, спеціалістів, капітали.

Ослаблюють валюту тоді, коли нормальні засоби економічної політики потерпіли крах.
У лібералів типу автора цієї сторінки економічна політика потерпіла крах ще до початку всього. В них все має працювати само і стихійно, навіть ціною стихійного самознищення.

Протекціонізм

[nikolay gnatyuk (from livejournal.com)]

Як все-таки промили глобальні організації вам мізки. Україна живе так бідно через жадібність і дурість.

На рахунок трудової теорії Рікардо. Це максимально спрощена допотопна модель, яка оперує трудовою теорією вартості, тою самою, з якої Маркс вивів свій капітал і коммунізм. Саме трудова теорія, будучи реалізованою в радянському союзі призвела до занепаду економіки.
Теорія Рікардо не враховує такі чинники як людський капітал, інституційний ресурс, економію на маштабі, теорію Кейнса про попит, зайнятість та економічний цикл. Не враховує економіку в динаміці розвитку.
Не враховує якість галузей — трудо-затратних, капіталоємних, добувних (теорія трьохсекторної економіки і особливості спеціалізації на цих трьох секторах в глобальній торгівлі.)

В ваших рожевих фантазіях країни дружно відкривають одна одній ринки. Наприклад торгівля з Германією. Що ми можем їм запропонувати окрім низькомаржинальних сировинних ресурсів і зерна?
Якщо ми захочем завезти туди якесь обладнання, вони його за допомогую нетарифних обмежень забракують. Бо країна обрала спеціалізацію на виробництві засобів виробництва і споживчих товарів тривалого користуання, електроніки і високоякісних складних товарів.
Тобто з вами вже грають не по чесному. І ваш експорт туди не зайде.

Єдиний спосіб відкрити ринок Германії це
1. Субсидіювати вашого експортера, а це ПРОТЕКЦІОНІЗМ, тобто засіб протекціонізму. Уявіть собі — протекціонізм не зводиться до одного інструменту — імпортних мит. Імпортні мита лише один засіб і то не найкращий, хоч в рамках комплексного підходу досить дієвий.

Субсидіюючи експорт ви вирощуєте конкурентнозадтні великі компанії, які продукують якісну дешеву продукцію, яка зможе таки пробитися на ринки.

2. Ви піднімаєте тарифи і позатарифні обмеження до такого рівня, що німецькі товари не можть зайти в вашу країну. І якщо в вас ринок широкий, то німцям прийдеться з вами домовлятися. А це переговорна позиція. С цього моменту ви укладаєте двусторонню/багатосторонню угоду і знижуєте свої барєри у відповідь на зниження їхніх. Торгівля стає не в одні ворота, а взаємовигідною. Ви завозите німецький бмв, в певній зазначеній кількості, а вони ваші станки до себе.
...

Далі, ми уявили ситуацію, що вигідніше спеціалізуватись на якомусь товарі, бо буде витрачатись меньше праці на одиницю. На справді там мова йде не про вигоду, а про конкурентноздатність.

Країні як-раз вигідно виробляти свої телевізори, навіть якщо затрати праці на них будуть в тричі більші ніж в германії. Але це вже означає, що ефективність однієї людини 1/3 від німецької. А одже при умові зарплати німця 3000 євро, наш отримуватиме товарів на 1000 євро. А якщо німецький працівник заробляє 6000 євро, то відповідно в нашого буде 2000 євро.

Далі в умовах вільної торгівлі ринкова ефективність наших компаній програє німецьким. Рівень маркетингу, можливо цін, якості і тд призводить до того, що наші компанії розорюються. І нам залишається торгувати сталлю. Виробництво сталі на одного працівника може, скажімо, бути в 10 тис євро. Хоча в умовах низької середньої плати в країні, він отримає с того 300-400 євро.
Одже ринкова ефективність капіталоємних гігантів достатня, щоб торгувати з германією.

Але при цьому наші виробники телевізорів (пральних машин, станків, автомобілів, турбін, вагонів і тд і тд.) розорилися. Їх працівники залишилися без роботи, пішли підмітати вулицю, служити в ресторані, їздити по заробіткам і сапати картоплю на городі.
Всі ці люди позбулися робочих місць, вони не створюю тепер додану вартість в високотехнологічному машинному виробництві. А одже так звана вигода в трудовій теорії є насправді просто ринковою "ефективністю" окремих компаній, яка вступила в протирічча з суспільною ефективністю.

Чому б цим виробникам телевізорів не перейти в сталелитейну галузь, де виявились "відносна вигода"? А ринок сталі в світі обмежений, конкуренція значна, капіталоємність висока, сировинні ресурси теж обмежені. Тобто ефективних фірм і робочих місць виявилось не так багато, як думали, відтак приховане безробіття зробило неефективними величезні трудові ресурси.

[nikolay gnatyuk (from livejournal.com)]

В ваші потворній схемі відчизняній економіці спершу треба здатися, підняти білий прапор, розоритися, знищити 60% виробництв, де вироблялась величезна і ефективна для народу додана вартість, перейти на примітивно-ефективну ресурсну економіку, обвалити таким чином бюджетні надходження, попит, фінанси, урити спеціалістів і напрацьовані десятиліттями кадри, порізати основні фонди і обладнання, вбити демографію, алкоголізувати робітників і криміналізувати молодь. А потім якимось дивом створити з нуля глобально-конкурентноздатні галузі, для яких якимось дивом відкриють поділені закриті ринки країн, які ніколи від протекцізму відмовлятися не збираються. Як ви думаєте, такий маневр вам зійде з рук? Україна досі не вийшла с цього маневру. С тих пір як були знищені наші галузі, ті ж телевізори і пилососи, ми й досі не створили їм заміну. Бо просто на просто не вистачає ресурсів у зубожілої країні, людський капітала, демографія — підірвані.
Як би зробили Японці, Тайванці, Китайці чи Корейці маючи українську економіку часів 90- х років. Спершу створили б конкурентне середовище в рамках внутрішнього ринку.
Повільно спускали б тарифи, на протязі десятиліть, щоб місцеві фірми звикали до конкуренції імпорту. В одночас обмінюючи доступ до власних ринків на дозвіл експортувати. Далі вони б інтенсивно фінансували експорт і відсіювали б тих, хто погано експортує. Наші телефізорні заводи закупили б обладнання, технології рідких кристалів і тд. Спеціалісти і інженери плавно освоїли б нову техніку, не перериваючи виробничий досвід. Згодом залишилася б одна компанія, яка маючи 50 мільйонний ринок, працювала б ще на 100 мільйонів за кордоном. І ось конкурентна перевага, якої не було чомусь з'явилася! І вже на телевізор наш працівник витрачає стільки ж само годин, що і німець. Виявивши самі успішні компанії, ми врешті б могли пожертвувати галузями, в яких нічого нема, наприклад авіаційною, чи розробкою чипів. Відтак відбулася б відносна лібералізація. Ось цей шлях пройшли практично всі багаті країни(Британія та США утримували середній тариф на рівні звірячих 40-60% на протязі 100 років!) Починаючи с протекціонізму і субсидій. Тай зараз продовжують ним йти.